Ручка
Ручка, -ки, ж. 1) Ум. отъ рука. Літом ніжкою, а зімою ручкою. Ном. № 559. А нуте з білих ручок! — говорятъ молодой хозяйкѣ, когда потчуетъ напиткомъ. Ном. № 11518. У ручки з ким братись. Вступать съ кѣмъ въ рукопашную, бороться или биться. Лохв. у. 2) Рукоятка многихъ инструментовъ и орудій, напр. въ топорѣ — топорище (Сим. 24), въ вилкѣ — черенокъ (Шух. І. 291), рукоятка въ пилѣ (Шух. І. 175), въ ножницахъ — часть, куда входять пальцы (Шух. І. 153), въ косовищѣ — рукоятка, за которую держится косарь правой рукой (Шух. І. 169), у келефа — верхняя часть, за которую держится рука (Шух. І. 274), ручка у огнива (Шух. І. 284, у лучка, которымъ приводится въ движеніе валикъ ремісника (Шух. І. 257), у триба (МУЕ. III. 17) и пр. 3) Каждая изъ пари желѣзныхъ дужекъ сундука, за которыя берутся руками при передвиганіи сундука. Пас. 150. 4; Грифъ струннаго инструмента (бандури, кобзи, торбана). КС. 1882. VIII, 281, 1892. III. 383. 5) Въ мельницѣ часть корытца (висящаго подь ковшемъ), за которую трясетъ корытце коникъ (см. Коритко, риштак). Мик. 481. 6) Одна полоса покоса. Вх. Зн. 5. Пройшли одну ручку. 7) Божої Матері. Раст. Anastatica dierochumtica L, іерихонская роза. ЗЮЗО. І. 31. 8) — Пресвято́ї Дїви. Раст. Gymnadeniа conopsea. Лв. 99.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
РУ́ЧКА, и, жін. 1. Зменш. до рука 1. [Печариця (підскакуючи):] Вашу ручку! (Подає руку). [Галя:] Ні, я не звикла під руку ходити (Панас Мирний, V, 1955, 150); За порогом, посіпуючи довжелезну.. бороду, стояв дід і тримав за ручку маленьку дівчинку (Юрій Смолич, II, 1958, 32); * У порівняннях. Віти білуваті.. Ручками маляти Тягнуться в вікно (Терень Масенко, Київ. каштани, 1954, 5). ♦ Згорнуться (згорнулися) ручки див. згортатися; Побратися за ручки див. побратися; Побратися попід ручки див. побратися; Покаляти ручки див. покаляти; Ручками та пучками; З ручок та з пучок див. пучка; У ручки братися (схопитися) — боротися, битися з ким-небудь. — Чого стали?.. — кричить капітан Бугров своїм солдатам. Вони вже отямились і схопилися з партизанами в ручки (Іван Микитенко, II, 1957, 304). 2. Частина предмета, за яку його держать або беруть рукою. Часом діти грались новими цяцьками, уламками пляшечок, ручками од дверей (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 78); Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 4); // Пристрій для приведення в рух машини, апарата і т. ін. обертанням, крутінням рукою. Робота біля кіноапарата мені дуже подобалась, і я.. допомагав дяді Антонові і не раз навіть сам крутив ручку (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 69). 3. Прилад для писання. Гнат узяв ручку і поліз пером по аркушеві паперу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 152). 4. Частина крісла, дивана і т. ін., на яку, сидячи, спираються рукою, ліктем; підлокітник. Лара сиділа на ручці крісла (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 290). 5. Те саме, що гриф 2. Бандура складається з овального випуклого кузова.., від кузова йде гриф, або ручка, з невеличкою головкою (Історія української музики, 1922, 90). 6. с. г. Смуга покосу на один захват коси. Ще нижче хилиться косар, з горба косячи, ще ширшу візьме ручку (Гнат Хоткевич, II, 1966, 340); Коли брала [Горпина] кісся в руки й заходила косити, — Ті ручка була найширша, і ніхто за нею не міг угнатися (Юрій Яновський, Мир, 1956, 147). ♦ До ручки — те саме, що По саме нікуди; Далі [й (вже)] нікуди (див. нікуди). Варять вони з нього воду, ті ледарі та шабашники,.. доводять бригадира до ручки (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 5); — Доспівався ти, Йване, видно, до ручки (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 214); Доходити (дійти) ручки див. доходити.
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Ручка, -ки, ж. 1) Ум. отъ рука. Літом ніжкою, а зімою ручкою. Ном. № 559. А нуте з білих ручок! — говорятъ молодой хозяйкѣ, когда потчуетъ напиткомъ. Ном. № 11518. у ручки з ким братись. Вступать съ кѣмъ въ рукопашную, бороться или биться. Лохв. у. 2) Рукоятка многихъ инструментовъ и орудій, напр. въ топорѣ — топорище (Сим. 24), въ вилкѣ — черенокъ (Шух. І. 291), рукоятка въ пилѣ (Шух. І. 175), въ ножницахъ — часть, куда входять пальцы (Шух. І. 153), въ косовищѣ — рукоятка, за которую держится косарь правой рукой (Шух. І. 169), у келефа — верхняя часть, за которую держится рука (Шух. І. 274), ручка у огнива (Шух. І. 284, у лучка, которымъ приводится въ движеніе валикъ ремісника (Шух. І. 257), у триба (МУЕ. III. 17) и пр. 3) Каждая изъ пари желѣзныхъ дужекъ сундука, за которыя берутся руками при передвиганіи сундука. Пас. 150. 4; Грифъ струннаго инструмента (бандури, кобзи, торбана). КС. 1882. VIII, 281, 1892. III. 383. 5) Въ мельницѣ часть корытца (висящаго подь ковшемъ), за которую трясетъ корытце коникъ (Cм. коритко, риштак). Мик. 481. 6) Одна полоса покоса. Вх. Зн. 5. Пройшли одну ручку. 7) божої матері. Раст. Anastatica dierochumtica L, іерихонская роза. ЗЮЗО. І. 31. 8) — пресвято́ї дїви. Раст. Gymnadeniа conopsea. Лв. 99.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
РУ́ЧКА, и, ж.
1. Зменш, до рука́ 1. [Печариця (підскакуючи):] Вашу ручку! (Подав руку). [Галя:] Ні, я не звикла під руку ходити (Мирний, V, 1955, 150); За порогом, посіпуючи довжелезну.. бороду, стояв дід і тримав за ручку маленьку дівчинку (Смолич, II, 1958, 32); *У порівн. Віти білуваті.. Ручками маляти Тягнуться в вікно (Мас., Київ. каштани, 1954, 5).
◊ Зго́рнуться (згорну́лися) ру́чки див. згорта́тися; Побра́тися за ру́чки див. побра́тися; Побра́тися по́під ру́чки див. побра́тися; Покаля́ти ру́чки див. покаля́ти; Ру́чками та пу́чками; З ру́чок та з пу́чок див. пу́чка; У ру́чки бра́тися (схопи́тися) — боротися, битися з ким-небудь. — Чого стали?.. — кричить капітан Бугров своїм солдатам. Вони вже отямились і схопилися з партизанами в ручки (Мик., II, 1957, 304).
2. Частина предмета, за яку його держать або беруть рукою. Часом діти грались новими цяцьками, уламками пляшечок, ручками од дверей (Коцюб., II, 1955, 78); Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (Трубл., Шхуна.., 1940, 4); // Пристрій для приведення в рух машини, апарата і т. ін. обертанням, крутінням рукою. Робота біля кіноапарата мені дуже подобалась, і я.. допомагав дяді Антонові і не раз навіть сам крутив ручку (Сміл., Сашко, 1957, 69).
3. Прилад для писання. Гнат узяв ручку і поліз пером по аркушеві паперу (Тют., Вир, 1964, 152). Самопи́сна ру́чка див. самопи́сний.
4. Частина крісла, дивана і т. ін., на яку, сидячи, спираються рукою, ліктем; підлокітник. Лара сиділа на ручці крісла (Шовк., Інженери, 1948, 290).
5. Те саме, що гриф2. Бандура складається з овального випуклого кузова.., від кузова йде гриф, або ручка, з невеличкою головкою (Іст. укр. музики, 1922, 90).
6. с. г. Смуга покосу на один захват коси. Ще нижче хилиться косар, з горба косячи, ще ширшу візьме ручку (Хотк., II, 1966, 340); Коли брала [Горпина] кісся в руки й заходила косити,— її ручка була найширша, і ніхто за нею не міг угнатися (Ю. Янов., Мир, 1956, 147).
◊ До ру́чки — те саме, що По са́ме ні́куди; Да́лі [й (вже)] ні́куди (див. ні́куди). Варять вони з нього воду, ті ледарі та шабашники,.. доводять бригадира до ручки (Кучер, Трудна любов, 1960, 5); — Доспівався ти, Йване, видно, до ручки (Збан., Єдина, 1959, 214); Дохо́дити (дійти́) ру́чки див. дохо́дити.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
ручка -и, ж. 1) Зменш. до рука 1). 2) Частина предмета, за яку його держать чи беруть рукою. || Пристрій для приведення в рух машини, апарата і т. ін. обертанням, крутінням рукою. 3) Прилад для писання. 4) Частина крісла, дивана і т. ін., на яку, сидячи, спираються рукою, ліктем; підлокітник. 5) Те саме, що гриф II. 6) с. г. Смуга покосу на один захват коси.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка
Рука
Письмо
Зовнішні посилання
Матеріал з Вікіпедії
Ручка — зменшена форма до рука. Ручка — те ж саме, що й держак, руків'я. Ручка — прилад для письма чорнилом або спеціальною пастою. Ранні зразки його являли собою гусяче або металеве перо, закріплене на дерев'яній чи металевій ручці, від чого й отримав свою назву. Ручка — те ж саме, що й підлокітник, частина крісла, дивана, стільця, на яку спираються рукою, ліктем. Ручка музичного інструмента — те ж саме, що й гриф. Ручка — смуга покосу на один захват коси[1]. Ручкою називається також частина коси, за яку косар тримається правою рукою. Ручка — пристрій для приведення в рух машини, апарата обертанням, крутінням рукою. Ручка керування літаком. Ручка — прізвище.