Русавка
Русавка, -ки, ж. 1) = Русалка. Русавки полиню бояться. Ном. № 276. 2) — пахнівка. Раст. Antoxantum odoratum. Шух. І. 20. Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Русалка (значення). [1]
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
РУСА́ЛКА, и, жін. За народними повір'ями — казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгими розпущеними косами й риб'ячим хвостом; водяна німфа. — І русалки, й мавки — все з нехрещених дітей… По полях, по лісах, по водах живуть… І скрізь таке, що його й не бачиш, а воно живе… От диво! (Борис Грінченко, II, 1963, 333); Здається, не здивувалася б Ганна, якби раптом збурунилась вода і з-поміж латаття стали вихоплюватись на берег одна за одною голі русалки і, гріючись при місяці, стали б розчісувати свої довгі розпущені коси (Олесь Гончар, II, 1959, 266); * У порівняннях. Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 308). Лісова русалка — те саме, що мавка 1. Далекий чарівний сміх зовсім завмер, наче вони своїм криком сполошили.. пестливу лісову русалку (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 46).
Український літературний словник
1) У дохристиянських віруваннях — водяне божество в образі гарної дівчини з довгими розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа; за поширеними уявленнями українців, ці водяні красуні живуть на дні річки в чудових кришталевих палацах; уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть коси і водять танок; побутують повір’я, що русалки можуть жити в полях і лісах (див. ма́вка 2); за повір’ями, русалками ставали й втонулі нехрещені діти; їх називали ще потерча́тами (див.); подекуди вважають, що русалками стають люди, що вмирають на Русальному (див. Руса́лії) тижні; можуть являтися людям у різному вигляді: або зовсім голі, прикриваючись своїми косами, у вінках із осоки, або в плахті, сорочці, в червоному намисті; живуть під водою, на дні рік чи інших водоймищ і тільки весною у Чистий четвер виходять на суходіл і гуляють по ночах до Петра; бавляться на березі річки з хвилями, вилазять на дерева, гойдаються на гіллі, бігають по траві, співають пісні, чарують ними парубків; хто зачаровується, залоскочуть; можуть залоскотати також дівчат, питаючи: «Полин чи петрушка?»; якщо відповідь «полин», то тікають, бо бояться цієї рослини; іноді питаються про складніше, пop. у П. Чубинського: «Ой біжить, біжить мала дівчина, а за нею русалочка: — Ти послухай мене, красна панночко! Загадаю тобі три загадочки. Як угадаєш, до батька пущу, не вгадаєш — до себе візьму. Ой, що росте без кореня, а що біжить без повода, а що цвіте без цвіту? Камінь росте без кореня, вода біжить без повода, папороть цвіте без цвіту. Панночка загадок не вгадала. Русалочка панночку залоскотала»; у народній уяві русалки схильні до танців, а також до прядіння, тому люблятьполотно і просять у людей сорочки або намітки; у «Слові, реченому христолюбцем» (XIVст.) знаходимо, що язичники вірують у Перуна, Хорса… і у вил, число яких тридев’ять сестриниць, тут бачимо, що ви́ли (див.) —те саме, що й береги́ні (див.); на початку XXст. Ю. Миролюбов записав у кількох селах Подніпров’я імена 17 сестриниць: Сеня́ва, Са́на, Овся́ниця, Жи́тниця, Пшени́ця, Травни́ця, Катрани́ця, Берези́ця, Верби́ця, Вишни́ця, Сливи́ця, Яблуни́ця, Грушени́ця, Осини́ця, Дуби́ця, Тернови́ця, Дивови́ця пізніше він додав ще сім імен: Росяни́ця, Розови́ця, Люби́стиця, Кану́перниця, М’я́тниця, Жали́ця, Краса́; перелік доповнюють: Полудни́ця, Ні́чка-Мару́ха, Гречу́ха;
2) лісова́ руса́лка — мавка;
3) лоскі́тниця, лоскоту́ха — за народними уявленнями, жінки й діти, що померли неприродною смертю (передусім самогубці); згідно з повір’ям, живуть у річках, озерах, ставках, з весни ночами (особливо місячними) виходять на берег, можуть заманити з собою, зачарувати, залоскотати. Біжить милий до русалки, Та й не добігає, Бо із річки — русалочок Юрба випливає (Леся Українка); Сиділа русалка на білій березі, просій а русалка в жіночок намітки (П. Чубинський); Кругом дуба русалоньки Мовчки дожидали; Взяли її, сердешную, Та й залоскотали (Т. Шевченко); В гаю русалочки гуляли, Вінок із квіточок плели, Чогось на море поглядали І, як голубоньки, гули (Л. Глібов); Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 512-513.
Этимологический русскоязычный словарь Фасмера
РУСАЛКА (см. Зеленин, ЖСт. 20, 357 и сл.). Производное от др.-русск. русалиа "языческий праздник весны", "воскресение св. отцов перед троицей", "игры в этот праздник", ст.-слав. роусали (Савв. кн.), др.-сербск. русалиа , болг. русалия "неделя перед троицей", сербохорв. русаље ср. р. "троица", заимств. через ср.-греч. "троица" или непосредственно из лат. rosalia – то же, первонач. "праздник роз"; см. Мi. ЕW 283; Мурко, WuS 2, 142 и сл.; Томашек, DWА 60, 351 и сл.; Романский, JIRSPpr. 15, 127; Ягич, AfslPh 30, 626 и сл. Для русск. русалка Ягич (там же) предполагает влияние русло.
Ілюстрації
|
|
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Як ставали русалками
Згідно з народними віруваннями, русалками ставали дівчата, які потонули або померли на Зелені свята. Також і ті, що були заручені і померли перед шлюбом, або й діти, що народилися мертвими або повмирали нехрещеними — так звані страдчата чи потерчата. Русалки (дівчата і жінки-утоплениці) стають дружинами Водяника.
Види русалок
Русалок уявляли, як гарних дівчат, голих і з довгим русявим або зеленим розпущеним волоссям до колін або у сорочках, чи у дівочому прозорому вбранні у вінках з осоки та зілля. В українській міфології русалки входять до класу демонів. Це дівчата-утоплениці, які, ставши русалками, навіки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу. Вони живуть на дні водойми в кришталевому замку, де одні розчесують свої золоті коси, інші відпочивають на лежанках із дорогоцінних мушлів. Їхні прозорі тільця здригаються від холоду, бо промені сонця не доходять до них. Русалки нетерпляче чекають променів, щоб погрітися. Інколи забирають дівчат до себе, в яких не склалася доля. Боги не мали права увійти до русалчиного замку. Менш поширеною є думка про те, що русалки живуть під водою у гніздах, звитих із соломи і пір'я, украдених ними в селі під час Зеленого тижня. Батьківщиною русалок вважали річкові ями Дніпра. Звідси русалки розходилися по інших водоймах. Навесні, гуляли полями й лісами — до дня Петра і Павла. Особливо небезпечними були русалки у «Русальний Тиждень», коли вони приваблювали до себе перехожих, зокрема дівчат і парубків, та залоскотували їх до смерті. Оберегом від русалок були хрест і полин (Євшан-зілля). Щоб русалки не чинили шкоди людям і в полі, селяни влаштовували після «Русального великодня», у четвер Зеленого тижня, «проводи русалок» з окремими піснями й обрядами. Розрізняють три види русалок:
1)Берегиня (Русалка водяна) – демон, народжений від дівчини, яка втопилася. Схожа на дівчину з пишним волоссям і риб’ячим хвостом[Джерело?] замість ніг. Боїться запаху полину або любистку. Живе на дні річок, озер, морів у кришталевих палацах. Часто виходить на берег і сумно співає. Саме тому і назва – Берегиня. Не слід плутати з небесною Берегинею – богинею Матері-Землі.
2)Поляниця (Русалка польова) – демон, що уособлює мрії про волю, незалежність, гордість. Вигляд: дівчина у вінку та одязі із зелені. Походить з дівчини, яку розтерзали дикі звірі або яка повісилася. Гуцули називають її Повітрулею.
3)Мавка (Русалка лісова) – демон, що народжується з духу дівчини, яка загинула в лісі з різних причин. Схожа з Поляницею, але різниться одягом, який сплетений з вербових віток. Серед русалок є й Лоскотниці – це душі дівчат, що померли зимою; вони з’являються на полях і до смерті залоскочують дівчат і хлопців, якщо ті потрапляють до них.
Різновиди
1.Мавки - є різновидом русалок, на відміну від яких мали довге лляне волосся. Ім'я Мавки утворено від «навь» (Навка), що значить «втілення смерті». Вони не мають тіла, не віддзеркалюються у воді, не мають тіні та спини, тому видно всі нутрощі. Разом з тим слово «мавка» співзвучне з готським mawi — «дівчина». Враховуючи значний вплив готів на побут і культуру східних слов'ян за часів їхнього перебування в складі Готського королівства (середина ІІІ ст. — до 375 р. н. е.), готська версія походження цього слова може бути вірогідною.
2.Німфи — другорядні божества у давньогрецькій міфології, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах, уособлювали сили та явища природи. Переносно німфа — вродлива жінка. Лісові німфи, що жили на деревах, звалися дріадами, гамадріадами, гірські — ореадами, або орестіадами, німфи текучих вод — наядами, морські німфи — нереїдами, океанідами тощо.
