Рокита
Рокита, -ти, ж. Ракита. Ой лежав козак убитий та у полі під рокитою. Чуб. V. 881. Ум. Роки́точка. Мет. 56.
Сучасні словники
РОКИТА, и, ж. Народна назва деяких видів верби, вербових кущів. Густими гілками покрита й повита, На райській долині стояла рокита Розкішно і пишно (Щог., Поезії, 1958, 443); На кущеві рокити., розіп'яв свій невід павук, (Бабляк, Жванчик, 1967, 109).
РОКИТНИК, а, ч. (Cytisus L.). Чагарникова рослина родини бобових, яка має трироздільні листки й жовті, червоні або білі квіточки. Із чагарників місцями густі зарості утворюють карагана кущова і рокитник австрійський (Рослин. Нижн. Приднінр., 1956, ЗО); Жуки люпинового довгоносика живляться тільки бобовими рослинами, головним чином люпином, сераделою і жовтою акацією, а коли цих рослин нема,— люцерною, викою, горохом., і дикоростучими — дроком, рокитником (Колг. Укр., 12, 1956, 17); Отруйні рослини, наприклад, рокитник, тис, не треба вводити в зелені насадження на тваринницькій фермі (Хлібороб Укр., 9, 1964, 24).
РОКИТОВИЙ, а, є. прикм. до рокита. (Словник української мови: Том 8. (природа- ряхтливий). – К.: Вид-во "Наукова думка", 1997. – 927 с. [1]С. 874)
Ілюстрації
|
|
|
