Репіжити

Репіжити, -жу, -жиш, гл. 1) Сильно колотить, бить. Сів він на неї (на лошицю) та й давай репіжить тією палицею. Грин. І. 258. 2) = Репігати. Дощ репіжить. Угор. 3) Плакать, рваться. Дитина рипіжала з півгодини. Вх. Зн. 59.

Сучасні словники

РЕПІЖИТИ, жу, жиш, розм. 1. перех. Дуже, сильно бити, шмагати, хльостати кого-небудь. Якась звіряча лють. Ніби не вороного він репіжить, що аж клоччя спітнілої шерсті летить з нього і ще більше казить господаря (Іван Ле, Вибр., 1939, 30); Он кума Тетяна репіжить Миколку за те, що шапку.. загубив (Остап Вишня, I, 1956, 26); Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 98). 2. неперех. Лити, періщити (про дощ). Добувся я до Козлова — вже добре похолодало, надворі саме дощ репіжив (Олесь Гончар, М. Братусь, 1951, 23); — Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 486). 3. неперех. Сильно, надривно плакати. Дитина репіжила з півгодини (Словник Грінченка).

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 510.