Ревіти

Зміст

1 Словник Грінченка
2 Сучасні словники
3 Ілюстрації
4 Медіа

Словник Грінченка

Ревіти, -ву, -веш, гл. = Ревти.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

РЕВІТИ і РЕВТИ, ву, веш; мин. ч. ревів, ревіла, ло і рів, ревла, ло; недок.

1. Видавати рев, ревіння (про тварин). По у лицях воли Ревуть голодні (Тарас Шевченко, II, 1953, 150); Ведмеді ревли басом, аж дуги тряслися (Іван Франко, IV, 1950, 95); Десь ревіла худоба, лементували діти (Олесь Гончар, IV, 1960, 31); Чув [Дмитро], як ревла корова, йдучи з водопою (Михайло Стельмах, II, 1962, 387); // Несамовито кричати, лементувати (про людину)* Лазар став як скажений, бив кулаками в стіл і ревів дико: подать самовара! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 200); Юрба хлопців ревла, свистіла з захоплення (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 114); Кіннотники мчать, вилискуючи шаблями, і вигукують, кричать, ревуть — лише гупотить земля (Юрій Яновський, І, 1958, 153); // Сповнюватися ревом, ревінням, нестямним криком, ґвалтом, шумом, гуркотом і т. ін. Місто ревло мені в обличчя стоголосим співом і грюком (Михайло Чабанівський, За півгодини.., 1963, 9); І тільки охало село в захопленні від його упертості — гулом ревло: — Молодця Казанок! От тобі й «сірячок-мужичок!» (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 44); // на кого. Несамовито кричати, гукати на кого-небудь. — А-а, — ревів на нього Інокентій (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 424); Дебелі кучери колясок і карет ревли на пішоходів (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 169); // Співати дуже голосно, із запалом. Гусари розвеселились, позапалювали сигари, порозстібали мундири й почали ревти солдатських пісень (Нечуй-Левицький, III, 1956, 152); // Співати дуже низьким, грубим голосом. — В церкві вже ревуть дяки, Ждуть світилки, ждуть дружки, Ждуть хустки весільні (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 63); Тисячі ніг толочили землю, тисячі тіл колихали повітря, лопотіли на волі корогви і грубими, нелюдськими голосами ревли гладкі попи, як з бочки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 182); // Сповнюватися голосним, несамовитим співом. Одгуляли [пани] весілля. Піски зроду-віку не бачили, не чули такого весілля. Палац аж ревів, аж стогнав... (Панас Мирний, I, 1949, 198); // перен. Видавати звуки, що нагадують гучний, протяжливий крик тварин; створювати сильний шум, гуркіт. — Вітер на десять голосів і реве, і виє, і скиглить, і голосить! (Олекса Стороженко, I, 1957, 102); За вікном дико ревла і вигиналась у скаженому танку сивоборода заметіль (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 405); Ревіли дніпрові пороги, розкидаючи навкруги білясту піну (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 390); Ревла і клекотіла між камінням річка (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 196); На гору було чути, як десь у долині мотори ревіли, аж стугоніла земля (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 136); Починає все сильніш і сильніш ревти.. гудок (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 555); // безос. Кругом дзижчало, брязкало, ревло — У бій вступили польові гармати (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 389); // Сповнюватися звуками, що нагадують гучний, протяжливий крик тварин, шумом, гуркотом. Лівий берег кипів, клекотав, ревів, скреготав тисячами моторів, гусениць, коліс (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 276); Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 44). 2. розм. Дуже голосно плакати, ридати. Хоч сядь та плач, хоч стань та реви! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 46); Оце почнемо граться, я її торкну чи зачеплю, а вона розквасить губи та й починає ревти на всю хату (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 92); [Спичаковський:] Та ви краще скажіть прямо — може, я вам не до вподоби. Та я... (схлипує) та тоді я... (схлипує). [Мальванов:] Та годі-бо, не реви — поїдеш (Іван Кочерга, II, 1956, 33).

Словник синонімів

РЕВІТИ (- вола) рикати; (- людей) лементувати, РЕПЕТУВАТИ, ЗН. співати; (- бурю) вити, завивати, скиглити, голосити; ЖМ. плакати, ридати; (- гармати) гуркотіти, гримотіти.