П’яніти

П’яні́ти, -ні́ю, -єш, гл. Пьянѣть. Він швидко п’яніє: дві чарки випив, то вже й п’яний. Харьк.

Сучасні словники

П’ЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Приходити в стан сп’яніння. [Круста (п’яніючи):] Егеж, еге… Катон Молодший є… колишній Рим… республіка… (Л. Укр., II, 1951, 395); — Ось тепер, після самогону, можна й вина, можна й пива спробувати. Пробували і п’яніли ще дужче (Шиян, Баланда, 1957, 44); // перен. Приходити у стан, схожий на сп’яніння. Народ п’янів од запаху крові, хрипіння смерті, порохового диму (Коцюб., II, 1955, 104); Навесні свіжа рілля має свій чудодійний запах, від якого селянин п’яніє (Томч., Жменяки, 1964, 6); // перен. Збуджуватися, відчувати захоплення. Людина, як раніш, од власних сил п’яніє; Нестримна, як була у давню давнину (Зеров, Вибр., 1966, 474); П’яніли дівчата, на нього поглянувши, хоч він і не дивився на них (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 41)

П'ЯНІТИ, ію, ієш, недок. Приходити в стан сп'яніння. [Круста (п'яніючи):] Егеж, еге... Катон Молодший є... колишній Рим... республіка... (Леся Українка, II, 1951, 395); — Ось тепер, після самогону, можна й вина, можна й пива спробувати. Пробували і п'яніли ще дужче (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 44); // перен. Приходити у стан, схожий на сп'яніння. Народ п'янів од запаху крові, хрипіння смерті, порохового диму (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 104); Навесні свіжа рілля має свій чудодійний запах, від якого селянин п'яніє (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 6); // перен. Збуджуватися, відчувати захоплення. Людина, як раніш, од власних сил п'яніє; Нестримна, як була у давню давнину (Микола Зеров, Вибр., 1966, 474); П'яніли дівчата, на нього поглянувши, хоч він і не дивився на них (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 41).

П'ЯНІТИ (ставати нетверезим від напоїв) упиватися, хмеліти, (від захоплення) збуджуватися

Ілюстрації