Пісенька

Пісенька, -ки, ж. Ум. отъ пісня.

ПІ́СЕНЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до пі́сня. В його [С. Маршака] п’єсах ми зустрічаємо добре знайомі з дитинства образи й сюжети народних пісеньок, притч та казок (Рад. літ-во, 6, 1963, 54); Галя.. ще часом і пісеньку заспіва про журавля (Вовчок, І, 1955, 279); Соловей почав співати. Лунає пісенька на ввесь садок (Гл., Вибр., 1951, 105); Під припічком тяг цвіркун свою монотонну пісеньку (Фр., III, 1950, 287); Їсти таки хотілось, і Санько почав свою пісеньку знову: — І таки хочу сальця!.. А ви все не даєте!.. (Гр., Без хліба, 1958, 50). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 541.

ПІСЕНЬКА З ВАРІАЦІЯМИ

І все на світі треба пережити, І кожен фініш – це, по суті, старт, І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях, Хай меле млин свою одвічну дерть. Застряло серце, мов осколок в грудях, Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено, Хай буде все пробачене пробачено, Хай буде вік прожито, як належить, На жаль, від нас нічого не залежить...

А треба жити. Якось треба жити. Це зветься досвід, витримка і гарт. І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт.

Отак як є. А може бути й гірше, А може бути зовсім, зовсім зле. А поки розум од біди не згірк ще, – Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях, Хай меле млин свою одвічну дерть. Застряло серце, мов осколок в грудях, Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено, Хай буде все пробачене пробачено. Єдине, що від нас іще залежить, – Принаймні вік прожити як належить.