Прочиняти

Прочиня́ти, -ня́ю, -єш, сов. в. прочинити, -ню́, -ниш, гл. Пріотворять, пріотворить. Прочиняй, паночку, ворота, несем тобі вінка із злота. Чуб. III. 246. Крамаре, крамарочку, прочини комірочку. Мет. 189.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПРОЧИНЯТИ, яю, яєш, недок., ПРОЧИНИТИ, чиню, чиниш, док., перех.

1. Відчиняти трохи, не зовсім. Стара їмость [попадя] входила пару разів, тихо, тихесенько прочиняючи двері (Гнат Хоткевич, II, 1966, 132); Круть несміливо прочиняє двері, заглядає. Не зразу наважується ввійти (Олександр Підсуха, Жарти.., 1968, 44); Тихо, щоб нікого не збудити, увійшла Соня в свою хату.. Тихенько прочинила в городчик маленьке віконце (Степан Васильченко, II, 1959, 197); Василько потихеньку відсунув засувець на бокових дверцятах, трошки прочинив їх (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 156).

2. розм. Те саме, що розчиняти. — Двері ширшенько прочиняє [лакей], щоб не зачепився, буває, пан (Борис Грінченко, I, 1963, 468); Есесівський офіцер.. відсуває вартового і поштовхом ноги прочиняє двері (Юрій Яновський, I, 1954, 211); Жінки прочинили в кухні двері навстіж, бо там від печі з короваєм дихала страшенна задуха (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 41).

Ілюстрації