Простити

Простити, ся. См. Прощати, ся.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПРОСТИ́ТИ = Прощати.

ПРОЩА́ТИ, аю, аєш, недок., ПРОСТИ́ТИ, прощу, простиш, док.

1. перех. і неперех., кому, кого і без додатка. Пробачати чию-небудь провину; виявляти поблажливість до когось. Він не вмів прощати і нікому не прощав (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 149); Багірову прощали багато чого, бо знали його безкорисливість (Олесь Гончар, III, 1959, 188); Лютував старий за те, що ляховку [ляхівку] взяв [син]; да вже як бог дав їм дітей, старий їх простив (Марко Вовчок, I, 1955, 44); Ганні здалося, ніби в голосі його вже звучить прохання помилувати, простити.., але ні прощати, ні забувати щось вона не збирається і не має права (Вадим Собко, Справа.., 1959, 206); Чугая засудили на десять років. На суді він плакав: — Люди, простіть мені (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 88).

Прости господи. Прости (простіть, прощайте) на [цьому (цім)] слові, у знач. вставн. сл. — те саме, що Вибачай [те] (вибач[те]) на [цьому (цім)] слові. Твій жаль.. нагадує дурного — Прости на слові — Павлуся історію (Іван Франко, XIII, 1954, 127).

Хай (нехай) бог (господь, мати божа, небо і т. ін.) прощає (простить), заст.; відповідь тому, хто просить прощення за провину. — Нехай тебе бог прощає Та добрії люде (Тарас Шевченко, I, 1963, 27); Почали прощатися отамани, вклоняючись один одному. — Прости мені, брате. — Бог простить (Олександр Довженко, I, 1958, 256); б) те саме, що Прости господи (див. господь). [Семен:] Ні одного буденного дня не прогуляв, а іноді то й у празник робив, хай господь милосердний простить... (Марко Кропивницький, I, 1958, 62); Нехай же мати божа прощає мене, грішну, що я свойому [своєму] рідному братику лихо наплакала! (Марко Вовчок, I, 1955, 18); Хай простить тому небо, хто підозрює мене в повсякчасному ухилянні вбік із широкої дороги (Юрій Яновський, II, 1958, 30).

2. у формі наказ. сп. прости, простіть, неперех., у знач. вставн. сл. Уживається при звертанні до кого-небудь як ввічливе попередження про що-небудь, як вибачення за щось сказане або зроблене. Тепер уже, простіть, яйця старіші, як кури (Номис, 1864, № 697); [Милевський:] Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку (Леся Українка, II, 1951, 74).

3. у формі наказ. сп. прощай, прощайте, неперех. Прощальний вигук, формула прощання при розлуці, розставанні, а також наприкінці листа. — Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на віки вічні!.. (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 78); — Прощайте ж. — Ідіть здорові... (Панас Мирний, I, 1954, 88); Прощай же, наш друже! Тебе не забуде Велика радянська сім'я (Максим Рильський, III, 1961, 78); «Прощай. Хай звеселить зір твій Аллах. Твоя Міряєм» (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 128).

— тільки одн. Уживається для вираження неминучості втрати, необхідності розлуки з ким-, чим-небудь (з відтінком наслідковості). Декого з учителів позабирали, позасилали. Гриць ні живий ні мертвий сидів і ждав, що ось прийдуть і до його і тоді... прощай все навіки! (Панас Мирний, III, 1954, 188).

4. у знач. ім. прощай, невідм., розм. Те саме, що прощання. Одриваю шматочок старої газети, що завалялась у кишені, й пишу на коліні: «По дорозі у вічність останнє прощай» (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 267); Я на прощай кивнув йому і подумав заспокоєно: «Дійде» (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 255).

5. перех., діал. Прощатися з ким-, чим-небудь. Сумно прощали тухольці свої хати й подвір'я (Іван Франко, VI, 1951, 93); Ціле село Сходилось до попа до хати Старого пастиря прощати, Останній раз поцілувати Холодні руки (Іван Франко, X, 1954, 327).

Словник української мови за редакцією Б. Д. Грінченка

ПРОСТИ́ТИ, ся. Cм. прощати, ся.

ПРОЩА́ТИ, щаю, єш, сов. в. простити, щу, стиш, гл.

1. Прощать, простить. Хто чого не знає, тому то Бог прощає. Посл.

2. Прощавай, прощай, прощайте. Прощай, прощайте. Прощавайте, піду вже од вас. (Харьк); Прощай, прощай, громадонько.(Мет. 23); Прощайте, маленькії діти і вірная дружиною. (Чуб. V. 442).

Іноземні словники

Толковый словарь Даля (1863—1866)

ПРОСТИ́ТЬ, см. прощать.

ПРОЩА́ТЬ, простить кого, простить новг. делать простым от греха, вины, долга; извинить, отпустить кому провинность, снять с кого обязательство, освобождать от кары, от взыскания; примириться сердцем, не питая вражды за обиду, переложить гнев на милость; миловать. Бог тебя простит, ответ просящему прощения; т. е., не мне тебя прощать, я такой же грешник.

Освободить от мук, страданий, болезни, исцелить, либо разрешить земные узы, упокоить. Никита епископ простил жену очной болезнью, исцелил. Простил Бог у гроба Петра митрополита: у человека нога прикорчена исцела.

Прощай, прости, привет расстающихся, прости, коли в чем виноват, не поминай лихом. Простите или прощайте навсегда, сказал умирающий грамматик детям своим, прибавив: то и другое одинаково правильно.

Проститься у кого, просить прощения, извинения, повиниться. Я у него прощался, он меня простил. Проститися у настоятеля (за всякую вину) в той день. ·

Прощание, стар., ср. последнее свидание перед расставанием; привет, лобзание перед разлукой; расставание, разлука.

Ілюстрації