Примір

Примір, -ру, м. 1) Намѣреніе. Я маю примір поїхати у ліс. Черк. у. 2) Примѣръ. О. 1861. V. 72.

ПРИМІ́Р, у, чол., розм., заст. Те саме, що приклад1 Колгоспний двір усякому двору примір (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 356); Заохотив мене до писательства також примір товариша Ісидора Пасічинського, котрий ще в нижчій гімназії почав друкувати свої вірші (Іван Франко, I, 1955, 13); Примір не довго б показати, — Та — цур йому. Нащо чіпать... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 39).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 672. ПРИМІРОМ, присл., розм. Те саме, що наприклад. - Трошки ваші синки поскучають - без того не можна в світі, а там злюбиться - молодці будуть, от як і я, приміром кажучи! (Вовчок, І, 1955, 277); - А скільки процентів дали б купці, приміром? - спитав отець Палладій (Н.-Лев., III, 1956, 381); - Я й зараз пригадую. - Що? - Так... всячину... - Приміром? - Приміром, вашу лебедину легенду (Гончар, III, 1959, 196).