Правда

Правда, -ди, ж. Правда, истина. Все згине, тільки правда зостанеться. Ном. Вона мене вірно любить, вона мені правду скаже. Мет. 89. Ой не по правді, мій миленький, зо мною живеш. Мет. 67. На правду сказати. По правдѣ сказать. Бо те тепер, на правду сказати, що рідко де доброго чувати. Грин. III. 565. Ум. Правди́ця, правдонька, правдочка. Тілько в дівоньках правдиці, кілько в коновках водиці. Чуб. III. 37. Ніхто мені без милої правдоньки не скаже. Мет. 64. Скільки в решеті дірочок, стільки, у їх правдочок. Г. Барв. 528. Кілько в решеті водиці, тілько парубкам, привдиці. О. 1861. XI. Св. 44. (Нп.).

Сучасні словники

Пра́вда — відповідність між розумом та річчю, фактом чи реальністю. Стан чи характер бути правдивим у стосунку до буття, знання чи мовлення. Інші визначення: відповідність з правилом, стандартом, моделю, зразком чи ідеалом те, що є правдивим, твердження чи вірування, що відповідає реальності факт, як об'єкт правильного вірування, реальність тенденція чи нахил говорити чи розповідати лише те, що є правдивим, правдивість відповідність до вимог власного буття чи природи, щирість Як в українській, так і інших слов'янських мовах, слово «правда» етимологічно походить від старослов'янського правъ[1], що означало «прямий», «що не відхиляється в сторони». На основі цього значення розвивається ідея правильності як слідування прямим, краще шляху. Від цього слова походять і такі поняття як «правила», «правити», «виправляти», а протилежністю його стає «кривий» звідки пішло поняття «кривда»[2]. В християнстві саме вічне життя, суще, яке сприймається як особистість (Бог, Сущий), виступає і як правда і як істина і одночасно як основний критерій правильності і істинності. Різне етимологічне походження слів «істина» і «правда» дає підстави говорити про різну типологію знань — якщо істина характеризує модель існуючого, то правда — модель дії, а співвідношення цих двох понять набуває статусу проблеми взаємовідношення нормативного та дескриптивного знання.[2]. В давньоруських словниках поняття правди пов'язувалося з ідеями правоти, правильності, справедливості, праведності і усвідомлювалася як божественне начало, як атрибут Бога та святих праведників. Натомість істина визначалася як дійсність, дійсний стан речей.[3] Характиризуючи відмінність понять правди і істини В. Даль писав: «Істина від землі, надбання розуму людини, а правда з небес, дар благостині»[4]. Семантична різниця між «правдою» і «істиною» збереглася в східно-слов'янських, натомість в польській та чеській мовах збереглося лише правда (пол. prawda, чеськ. pravda), а «істина» (старопольське «isćina») було втрачене.

Ілюстрації

Див. також

Додаткові відомості: