Пособляти

Пособля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. пособи́ти, -блю, -биш, гл. Помогать, помочь. Тепломір скрізь пособляє чоловікові. Ком. II. 81.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПОСОБЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПОСОБИТИ, соблю, собиш; мн. пособлять; док., розм. Те саме, що допомагати. Батько розсердився, став їй доводити, що вона повинна пособляти сім'ї, бо та сім'я годувала її малесенькою (Любов Яновська, I, 1959, 139); — Чуєш, Омеляне, не перший рік ми знаємо один одного. Не перший! Бувало, що ти мені пособляв, бувало, і я тобі рятунок приносив, бо одна погибель нам не триматися купи (Михайло Стельмах, I, 1962, 115); — Гаїнко! Поможи мені в хату... не хочу я тут... — Вона пособила йому встати, ввійти в хату, дійти до ліжка (Борис Грінченко, II, 1963, 489); Бажаючи вшанувати пам'ять поета так, як він того заробив, чернігівські українці вдаються до своїх петербурзьких земляків, просячи їх пособити в сій справі грішми (Михайло Коцюбинський, III, 1955, 202); Дівчата дружні були — дарма що шкоди всім нароблено, обіцяли пособить Орипі (Костянтин Гордієнко, Чужу пиву.., 1956, 37); Васюта їздив раз у Чорновус, привіз ще ліків, та вони щось мало пособляли [хворому] (Борис Грінченко, II, 1963, 486); // безос. — Поговорити з дівкою поговорю. Ну, а не пособить, силувати не буду, бо не присилую (Михайло Стельмах, I, 1962, 548).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 351.

Ілюстрації