Попеліти

Попеліти, -лію, -єш, гл. Обращаться въ пепелъ. Кіев. у.

Сучасні словники

ПОПЕЛІТИ, іє, недок. 1. Перетворюватися на попіл. Жар під баштою попелів (Коцюб., І, 1955, 294); Довкола диміло, попеліючи, пожарище (Довж., І, 1958, 307); // Згоряючи, знищуватися. - Нащо він штемпелі попсував?.. Треба кинути в огонь, нехай отам попеліють разом із свідоцтвами (Март., Тв., 1954, 433); * Образно. [Д. Жуан:] Я владу мав над людськими серцями. [Анна:] А ті серця від влади вашої лиш попеліли і внівець оберталися (Л. Укр., III, 1952, 408).

2. Набувати попелястого кольору, ставати сірим. Бордові хмари попеліли, тьмарились (Тют., Вир, 1964, 543); Починало бліднути, попеліти чорне небо (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 896); *У порівн. Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє (Л. Укр., І, 1951, 304); // Ставати блідим, аж сірим від гніву, обурення і т. ін. Оля попеліє: - Ти... хочеш маму обманювати? Вже до цього в тебе дійшло? (Вільде, На порозі, 1955, 24).

Ілюстрації

Див. також

Попіл

Зола

Джерела та література

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 3, ст. 321.

Словник

Зовнішні посилання

Вікіпедія