Побит

По́бит, -ту, м. 1) Бытъ. Чорноморський побит. 2) Образъ, способъ. Яким би побитом спастися? Котл. Ен. VI. 83. А може між вами є такий, щоб яким небудь побитом одшукав цього хазяїна. Рудч. Ск. II. 148. З якого побиту. Съ какой стати? З якого ж побиту мені вас обманювати? Котл. НП. 372. ПОБИТ, у, чол., розм. 1. Умови життя; побут. Діти на селі — поміч. Аби зіп'ялось на ноги — зараз у поле: хай змалку привикає до свого побиту! У такому побиті бажали Іван з Мотрею своїх діток зростити-вигодувати (Панас Мирний, I, 1949, 210). 2. Спосіб, характер чого-небудь; порядок, установлений чи заведений десь. Думка.. малювала йому інший побит життя (Панас Мирний, I, 1949, 397); // у знач. присл., у сполуч. з прикм. або займ., побитом. Як, яким способом, засобом здійснюється що-небудь. Хитрить лукавая Ютурна, Яким би побитом їй Турна Спасти од смертного ножа (Іван Котляревський, I, 1952, 286); Хто бачив її [Масло] на різдво та на великдень, якби подививсь тепер, то жодним побитом не пізнав би (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 72); З Йоською Джон познайомився.. оригінальним побитом: він підійшов до нього, смикнув за бороду і сказав: — У, тварина (Максим Рильський, Бабине літо, 1967, 103). ♦ З якого побиту? — чому?; з якої причини? [Ганна:] Та що з тобою сталося, Трохиме? З якого це побиту ти зволікаєшся і людей багатих відсуваєш від своєї дочки? (Марко Кропивницький, V, 1959, 124); Яким побитом? — як потрапив (потрапила) сюди, як опинився (опинилася) тут? — Олександра, Сашка! — здивовано мовив Василь, розставляючи руки. — Яким побитом? (Панас Мирний, IV, 1958, 126); — Се ви? — Я. — Чорне трясло бородою та великим брилем, трясло Кирилові руку. — Яким побитом? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 217).