Панна

Панна, -ни, ж. 1) Дѣва, дѣвица. Хвалиться конем перед королем, перед панною гострою шаблею. Нп. 2) Барышня. Озвалася ясна панна, згорда руку простягаючи. К. Досв. Употребляется по отношенію къ дѣвушкѣ такимъ же образомъ, какъ слова пан, пані по отношенію къ мужчинѣ и женщинѣ. Бам, ясная панно, чолом до самих ніжок. К. ЧР. 103. 3) Раст. Agaricus Necator. Ум. Панночка, паннуня, паннуненька, паннунечка.

Зміст

1 Сучасні словники
- 1.1 Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
- 4.1 БЛАКИТНА ПАННА
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПА́ННА, и, жін.

1. Молода незаміжня поміщиця або дочка пана (у 1 знач.) у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії. Було на хуторі погане Мале байстря, свиней пасло, Петрусем звалось; на придане Воно за панною пішло У генеральськеє село Свиней же пасти, безталанне (Тарас Шевченко, II, 1963, 243); Та жених якось не знаходивсь, бо ні багачкою, ні красунею панна не була (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 312); * У порівняннях. — Оселя наша новісінька, пишна, як та панна в нових строях (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 338); // перен., ірон., зневажл. Дівчина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. — Що буде вашій Одарці? — кажуть, — буде те, що й нам було! Чому ні? Хіба ваша Одарка велика панна, чи що? (Марко Вовчок, I, 1955, 42); // У дореволюційний час — дочка заможних батьків, хазяїв. — Найду тобі рівню Хоч за морем синім, Або крамарівну, Або сотниківну, Таки панну, сину (Тарас Шевченко, I, 1951, 231).

2. заст. Ніжна, тендітна або гарно вбрана дівчина. — Ось нате вам гостинця!.. Дітвора, дивлячись на незнайому панну, насторочилась якось (Панас Мирний, III, 1954, 323); Я ще був у школі. Висока, білява панна мене полюбила. Я перший раз дізнався, що мене дівчина любить (Василь Стефаник, III, 1954, 121); У сні приходить ніжна панна йому в убранні дорогім... (Володимир Сосюра, I, 1957, 349).

3. Ввічлива форма звертання або згадування стосовно до молодих дівчат привілейованих верств населення старої Польщі, Литви, дореволюційної України і Білорусії. — Добрий день вам, панно Маню! — обізвався я з уданим супокоєм і подав їй руку (Ольга Кобилянська, III, 1956, 27); — Де ж гори? Ах, боже, чого я турбуюсь, панна Юля вже знає до них дорогу... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 235). ▲ Нечесані панни див. нечесаний.