Отара

Отара, -ри, ж. Большое стадо овецъ. На Кубани въ отарѣ отъ 1000 до 1500 штук. О. 1862. V. Кух. 29, 38. Пастухи стерегли сторожею вночі отари своєї. Єв. Л. II. 8. Ум. Отарка, отарочка. Мнж. 74.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОТАРА, и, жін. 1. Великий гурт овець, кіз. Через одну вівцю отара пропадає (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 167); На вільний степ, як хмара з-поза хмари, Вез ліку йшло овечої отари (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 167); Обабіч по схилах гір розсипалися отари кіз та овець (Олесь Гончар, III, 1959, 171); * Образно. — Там Ельбрус, .. тут, гляди, ціла отара гір, ніби вівці тонкорунні залягли опівдні (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 160); Зранку було хмарно. По тому вітер розвіяв сіру отару хмар (Натан Рибак, Перепел. Рада, 1948, 595); * У порівняннях. Челядь.. збилась в воротях, як сіра отара, яку женуть на пашу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 58). 2. перен., зневажл. Безладний гурт людей, натовп, юрба. Супе солдатська отара в зеленаво-сірих шинелях, в залізних касках (Олександр Довженко, I, 1958, 36); [Лубенко:] Отара ця беззбройна під Кодаком буде наголову розбита (Олександр Корнійчук, I, 1955, 223).