Орешт

Оре́шт, м. = Арешт 1.

1. Позбавлення волі, взяття під варту кого-небудь. Грабунки, заборони, труси і арешти Мов град на хлопську зігнуту, прибиту спину (Василь Еллан, I, 1958, 198); Батька ми бачили вдома ніби в гостях, між одним арештом та другим (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 15).

2. юр. Судова заборона вільно розпоряджатися власним майном. — Оформляйте справу до суду. Накладіть арешт на домашні речі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 241).

3. заст. Приміщення для осіб, позбавлених волі; в'язниця. Три неділі вже кум у арешті сидів, А селом якийсь шум, наче рій той гудів (Іван Франко, XI, 1952, 120). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 58.

Ілюстрація

• 
•