Омряк

Омряк. См. Омрак. Омряк, -ку, м. Мракъ; помраченіе. К. ПС. 49. Омрак на землю нічка напустила. Мкр. Г. 32. Лихі, чи не лихі, а в омряці вони, — въ умственномъ помраченіи. К. Дз. 153.Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 3, ст. 53.

ОМРАК омряк, -у, ч., арх.

1) Морок.

2) Запаморочення МО́РОК, у, чол.

1. Відсутність світла; темрява, темнота. Під вершинами діброви Морок падати почав (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 246); Повертаюсь до себе через морок довгих кімнат і хитаюсь, як п'яний (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 261); У напівпідвальне приміщення вповзли сутінки, поступово переходячи в морок (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 267); // Сутінок, присмерк. Передвечірній морок раптом розвіявся — промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дахівку сусіднього будинку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 243).

2. перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне. Гуманістичні ідеї книги «Вепхіс ткаосані» [Руставелі] — самоцвітними літерами серед мороку середньовіччя заблискотіли! (Павло Тичина, III, 1957, 61); Завжди, коли приїжджала, вона вносила в хату Чорноусів пожвавлення, гомінку веселість. А тепер навіть вона не могла розвіяти мороку, що панував у батьківській хаті (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 233).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 805.