Омлівати
Омліва́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. омліти, -лію, -єш, гл. Обомлѣвать, обомлѣть. За ним Морозиха з жалю омліває. Мет. 412.
Зміст
Сучасні словники
ОМЛІВАТИ, аю, аєш, недок., ОМЛІТИ, ію, ієш, док., рідко. Те саме, що зомлівати 1. Він. спочиває, омліває часом, прокидається і знов повзе на дні комишового моря (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 367); Мотря тихенько вийшла надвір та трохи не омліла... Перед нею стояла літ десяти дівчинка, в одній сорочці, об'юшеній кров'ю (Панас Мирний, I, 1949, 411); Я був сам. Сам-один. Ні звуку, ні шелесту. Нілю й урочисто. А доокола... Омлів, як глянув. Дика первобутня природа (Гнат Хоткевич, II, 1966, 313); Так і серце люс — люв дитя те кволеньке, Розказати мені не зуміє — Чого щире воно омліває частенько, Чи бажає чого, чи шкодіє (Іван Манжура, Тв., 1955, 135); Руки наші не омліють, Скосим луг бігцем (Пісні та романси українських поетів.., II, 1950, 72). Тлумачення слова у сучасних словниках
Ілюстрації
|
