Одубіти

'Одубіти 1) Окоченѣть, замерзнуть. Під таку хвижу не одно одубіє не тілько п’яне, а й тверезе. О. 1861. V. 72. 2) Умереть, околѣть. Був батько, та одубів. Ном. стр. 39. Опівночі нагайка шуміла, а к світові мила одубіла. Чуб. V. 729.

Сучасні словники

1)-і́ю, -і́єш, рідко оду́бнути і оду́бти, -бну, -бнеш; мин. ч. одубі́в, рідко оду́бнув, -нула, -нуло і оду́б, -ла, -ло; док., розм. - Дуже змерзнути; заклякнути, закоцюбнути. - Втратити чутливість, здатність рухатися; одерев'яніти. - перен., зневажл. Вмерти. || рідко. Здохнути (про тварин). Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун" 2)дієслово доконаного виду. Орфографічний словник української мови. 3)ОДУБІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до одубіти. Хвилю лежав я зовсім одубілий, і мені здавалося, що темні демони пустині з тихим шепотом вдоволення обступають мене (Іван Франко, II, 1950, 93); // у знач. прикм. Блискуче тепло його [променя] заворушило на травиці одубіле намисто маленьких комашин... (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 146); Маленькі одубілі ручки простяглися з наміром побавитися трохи (Яків Качура, II, 1958, 12); Старі одубілі пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 222). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 642.

Ілюстрації