Одежа

Оде́жа, -жі, ж. Одежда, одежа. Одежу всю цвітну порвала. Котл. Ен. VI. 81. Як би хліб та одежа, їв би козак лежа. Ном. № 1724. Ум. Оде́женька. Чуб. V. 719.

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОДЕЖА, і, жін. Те саме, що одяг. Отож той самий сиротина У наймах сяк тобі, то так Придбав, сірома, грошенят, Одежу справив (Тарас Шевченко, II, 1963, 269); Тимко схопився і, намацавши на жердці одежу, став хапливо зодягатися (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 7); * Образно. Дружба народів — це Леніна клич, Сонце незгасне над тьмою сторіч, Дощ благодатний у срібній одежі (Максим Рильський, 1, 1956, 392); * У порівняннях. А ліс зеленіє на сонці, неначе дорога оксамитова зелена одежа, кинута на гори (Нечуй-Левицький, II, 1956, 387).

Словник синонімів Полюги

ОДЯГ одежа, вбрання, розм. одіж, (жіночий) наряд, (святковий, дорогий) шати, (святих, священиків) мн. ризи, (убогий) одежина, (порваний) лахміття, дрантя, (спідній) білизна.

Ілюстрації

Див. також

Українське народне вбрання

Різновиди традиційного одягу

Джерела та література

Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник / Гол. ред. A. Пономарьов

Цікаві факти

Формування українського народного одягу — цього яскравого й самобутнього культурного явища — відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу. Відтоді кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо.

Загальнохарактерною рисою традиційного українського одягу та численних доповнень до нього є декоративна мальовничість, яка відбиває високий рівень культури виробництва матеріалів для одягу, створення його різноманітних форм, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність. Найбільш помітними були відмінності у костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині та Поділлі.

Це ж стосується й традиційного одягу населення Подністров'я, Карпат, Полісся та Півдня України. Регіональною специфікою були позначені передусім матеріали для одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння і об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання. Основні елементи українського народного одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це домоткані тунікоподібні сорочки, поясний одяг у вигляді прямокутної орнаментованої смуги тканини, вузькі полотняні чоловічі порти, рушникоподібне жіноче головне вбрання, плетені й ткані пояси та ін.