Огник

Огник, -ка, м. 1) Ум. отъ огонь, огонекъ. 2) Медиц. Пузырчатая сыпь на лицѣ, eczema. ХС. VII. 416.

Сучасні словники

Вогонь Вого́нь — швидке горіння, що супроводжується значним виділенням тепла та світла, полум'ям і димом. У вузькому значенні вогонь — це полум'я, зона горіння у вигляді сукупності розпечених газів, що виділяються в результаті процесу горіння з видимим випромінюванням світла[1].

Також, вогнями (аеродромний вогонь) називаються спеціальні світильники, які використовуються в аеропортах для позначення перешкод та злітно-посадкових смуг

Умови появи та підтримання вогню

Вогонь потребує наявності палива та окисника. Зазвичай горючими матеріалами є різноманітні вуглеводні та вуглеводи, а роль окисника відіграє кисень. Звичні горючі матеріали, такі як вугілля, природний газ, деревина горять тільки за підвищеної температури, тому для виникнення вогню необхідно його запалити. Запалювання вогню відбувається внаслідок нагрівання горючої речовини до температури, вищої за температуру займання. Таке нагрівання може виникнути при контакті горючої речовини із запаленим матеріалом, внаслідок хімічної реакції, тертя або при проходженні через речовину сильного електричного струму.

Реакція горіння екзотермічна, тобто супроводжується виділенням тепла, яке, в свою чергу, допомагає підтримувати високу температуру й забезпечує протікання ланцюгової реакції. Власна температура вогню залежить від джерела, що викликало реакцію запалювання і/або від матеріалів, що беруть участь у реакції горіння. Від температури вогню та від хімічного складу горючих матеріалів залежить колір полум'я.

Для забезпечення контрольованого вогню необхідно підтримувати постачання палива та окисника. В печах постійне надходження кисню забезпечується тягою. Вона також сприяє швидкому відводу продуктів реакції горіння: води та вуглекислого газу, присутність яких могла б погасити вогонь. Встановленню тяги сприяє те, що нагріті продукти горіння легші за навколишнє повітря й підіймаються вгору. Вони захоплюють із собою неспалені повністю частинки палива, утворюючи дим.

«Вогнений тетраедр»: символічно чотири елементи, необхідні для підтримування вогню: паливо, кисень, тепло та ланцюгова реакція. Ілюстраціями умов горіння є «вогненний трикутник» (англ. fire triangle) і «вогненний тетраедр» (fire tetrahedron). Перший наочно демонструє три умови: тепло, кисень і паливо. У «вогненному тетраедрі» до них ще додається ланцюгова реакція.

Якщо усунути хоча б один з цих чинників, полум'я тут же погасне. Вогонь гасять чи припиненням доступу кисню, чи охолодженням речовин, що горять, чи усуненням з ділянки поширення вогню горючих речовин. Необхідність усунення четвертої умови, ланцюгової реакції постає, коли відбувається горіння деяких металів (літій, магній, титан), ця категорія пожеж позначається літерою D. Хімічна реакція цих металів з киснем води проходить швидше, ніж з киснем повітря, тому застосування води при таких пожежах неефективне і може навіть призвести до вибуху. Вуглекислотні вогнегасники також некорисні проти горіння таких металів, як титан. У подібних випадках слід використовувати інертні агенти, наприклад, сухий пісок[2][3].Способи добування вогню та його значення у побуті Через надзвичайно важливе значення вогню різні способи його добування винайшли ще первісні люди, які використовували його для освітлення, зігрівання, приготування їжі, захисту від диких тварин і подачі умовних сигналів. Існують свідчення про використання вогню для приготування їжі ще 1,9 млн років тому, хоча контрольоване використання вогню розпочалося, мабуть, не швидше ніж 400 тис. років тому[7]. Початок постійного використання вогню людиною припадає на період від 50 до 100 тис. років тому.

Спочатку, мабуть, людина отримала вогонь в своє розпорядження внаслідок лісових пожеж, викликаних блискавками. Отриманий вогонь потрібно було весь час підживлювати й оберігати. Згодом людина навчилася добувати вогонь при потребі іншими способами. Одним із таких способів було тертя. Добування вогню тертям потребувало значного вміння. Людина поступово вдосконалювала цей процес, підбираючи матеріали та покращуючи технологію. Так, був винайдений трут, який робили з грибних наростів на дубі або ясені. Обертання палички для добування вогню в долонях замінили спеціальними лукоподібними механізмами.

Вогонь став основою житла, а також джерелом тепла і світла, засобом для готування їжі, захистом від хижаків. Він служив засобом обробки дерев'яних знарядь шляхом випалювання їх для додання твердості та полегшення роботи, знаряддям полювання. Вогонь дав людині можливість заселяти різні широти земної кулі. Недарма всі народи на якійсь стадії свого розвитку пройшли період вогнепоклоніння, майже в кожній релігії одним із наймогутніших богів був бог вогню.

Як бачимо, значення вогню було великим не тільки для культурного прогресу людства; він зіграв велику роль і в самому процесі становлення людини. Спочатку його застосовували для зігрівання і освітлення і лише потім для готування їжі. Як довели вчені, це поволі змінило і зовнішній вигляд людини, і енергетику людського організму, зробивши її могутнішою, ніж у будь-якого іншого ссавця. Підраховано, що вищий ссавець витрачає за життя приблизно 125 тисяч кілокалорій на кілограм ваги, а сучасна людина — у шість разів більше, приблизно 750 тисяч кілокалорій.

На заміну добуванню вогню тертям прийшло використання кременя та кресала. Викрешування вогню використовує той факт, що при ударянні кременя із залізом або іншим мінералом із вмістом заліза, наприклад, піритом, утворюються іскри — розжарені частинки матеріалу, здатні запалити трут. Кресало залишалося основним засобом для добування вогню до винайдення сірників.

Першим хімічним способом одержання вогню стала каталітична реакція, відкрита німецьким хіміком Й. Деберайнером. Базуючись на своєму відкритті, він створив «водневе кресало» («кресало Деберайнера»). Хоча воно було вдосконалене голландським ученим П. Кіппом, його швидко витіснили перші сірники. Запалювальні сірники вперше з'явилися на початку 30-х років XIX століття. Спочатку вони являли собою довгі дерев'яні палички з головкою на кінці, виготовленою із суміші цукрового порошку з бертолетовою сіллю. Кінець такого сірника занурювався в банку із сірчаною кислотою, внаслідок чого сірник і займався. У 1835 році австрійський студент Ирині винайшов сірник, що запалюється від тертя. Головка сірника покривалася спочатку сіркою, після чого її занурювали в особливу масу, що містить у своєму складі легкозаймистий фосфор. Для запалювання такого сірника досить чиркнути ним по будь-якій стіні чи іншому шорсткуватому предмету. Свій винахід Ирині продав за безцінь (100 гульденів) багатому фабриканту Ремеру, що дуже швидко нажив на виготовленні сірників величезні статки. Через 13 років після винаходу Ирині німецький учений Беттер став виготовляти масу для сірникових головок із суміші бертолетової солі та перекису марганцю. Такі сірники запалюються від тертя об папірець, покритий червоним фосфором, змішаним з клеєм. Вперше винахід Беттера почали застосовувати у Швеції, і подібні сірники одержали назву «шведських»[8].

Пізніше з'явилися спочатку бензинові, а потім і газові запальнички.

Традиційною формою підтримки вогню як у давні часи, так і сьогодні є багаття. Для підтримування контрольованого вогню використовуються спеціальні споруди — печі та кухні. Традиційним побутовим паливом є дрова, на заміну яким прийшло вугілля, а згодом природний газ.

Крім приготування їжі та опалення вогонь традиційно використовувався людством для освітлення. З цією метою люди вигадали велику кількість освітлювальних пристроїв із невеличким контрольованим полум'ям: свічки, смолоскипи, гасові лампи, газові світильники.

Усі подальші завоювання культури, техніки і господарювання зобов'язані комплексному використанню вогню. Виробництво кераміки, металургія, скловаріння, хімічна промисловість, теплова електроенергетика, теплоенергетика, теплові двигуни і транспорт на їх основі, нарешті ядерна енергетика базуються застосуваннях високих і надвисоких температур як результат використання вогню на вищій, якісно відмінній технічній основі.

Ілюстрації

Джерела та література

1.Енергетика: історія, сучасність і майбутнє. Кн. 1 : Від вогню та води до електрики / В. І. Бондаренко, Г. Б. Варламов, І. А. Вольчин та ін. К.: Фенікс. — 2013. — 263 с. — ISBN 966-7317-98-6

2.Бакс Карл Богатства земных недр / Пер. с нем., Общ. ред. и предисл. Г. И. Немкова. — М.: Прогресс, 1986. — 384 с.

3.Вселенная и человечество. История исследования природы и приложения её сил на службу человечеству / Под общ. ред. Г. Крамера; пер. с нем. под ред. проф. А. С. Догеля. — СПб: Просвещение, 1896. — Т.1. — 506 с.

4.Карцев В. П., Хазановский П. М. Тысячелетия энергетики. — М.: Знание, 1984. — 223 с.

5.Тёльдеши Ю., Лесны Ю. Мир ищет энергию /Пер. со словац. М. Я. Аркина под. ред. Ю. А. Мазитова; Предисл. Н. С. Лидоренко. — М.: Мир, 1981. — 439 с.

6.Кириллин В. А. Страницы истории науки и техники. — М.: Наука, 1989. — 494 с.

7.Лили С. Люди, машины и история. — М.: Прогресс, 1970. — 423 с.