Обіруч

Обіруч, нар. Обѣими руками. Схопила за плечі обіруч невістку. Г. Барв. 369. Вона мене як схопить за шию обіруч. МВ. (О. 1862. ІІІ. 41).

Сучасний словник

ОБІРУЧ 1. Обома руками. Я вхопив її [щуку] обіруч, щоб не продерла сіті (Іван Франко, III, 1950, 336); Донька обіруч вхопилась за молот, гупнула ним по залізу (Михайло Стельмах, II, 1962, 153). 2. рідко. По обидва боки; з усіх боків. Коридор на другому поверсі.. Обіруч кілька дверей в палати (Сава Голованівський, Драми, 1958, 149); Двоє осавулів випростались обіруч крісла, а біля входу завмерли козаки з оголеними шаблями (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 549); Дерева стояли обіруч голі, але вже відчувалося, що їм хочеться зазеленіти (Олесь Гончар, Новели, 1954, 15); // Узявшись за руки; разом. Там парк і музика, і ... пари, що мрійно ходять обіруч, неначе сонні... (Володимир Сосюра, II, 1958, 343); * Образно. А молота удари Із кузні аж до туч Гули, і грали, грали 3 громами обіруч (Павло Усенко, На.. берегах, 1951, 22).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 507.