Нюшити

Нюши́ти, -шу́, -ши́ш, гл. Нюхать воздухъ (о животномъ). Собака нюшить. Черк. у. НЮШИ́ТИ, шу, шиш, недок., розм. 1. Нюхати повітря. Лисичка бігла повз хатку та нюшить носом, коли чує — пиріжки пахнуть (Українські народні казки, легенди.., 1957, 29); Данько поважно спльовує, нюшить коло казана і якось немов по-старечому поглядає в небо (Олександр Ільченко, Знич. хлопець, 1947, 17). 2. Вистежувати, вишукувати кого-, що-небудь. Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 399);

— Все зле на тебе, некликаний! І нюшить, і нюшить чогось! — обурилась [на дядька Сергія] тітка Оляна (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 166).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 458.