Нехіть
Нехіть, -хоти, ж. Нежеланіе, неохота. Він з нехіттю це робить.
Зміст
Сучасні словники
НЕ́ХІТЬ, хоті, жін. Небажання робити що-небудь. — Ти старомодна аристократка моя, — закинув я жартом, зачувши її нехіть до подорожі (Ольга Кобилянська, III, 1956, 291); З пошани до Оріховського, перемагаючи в собі нехіть, Ларка вилізла на горище й дістала звідтіль брошуру (Ірина Вільде, Попнол. діти, 1960, 397); // Неприязнь до кого-, чого-небудь. В серці у Гната накипала ненависть до нелюбої жінки, нехіть до своєї хати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 26); [Кай Летіцій:] Та... я вже не вперше у тебе помічаю тую нехіть до цезаря (Леся Українка, II, 1951, 363); // у знач. присл., розм. З неохотою. Шура нехіть присіла на краєчок лавки, нервово мнучи в руках край хвартуха (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 268).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 401.
Ілюстрації
|
|
|
