Небіжка

Небі(о)жка, -ки, ж. 1) Бѣдняжка. 2) Покойница. Ум. Небі(о)жечна, небі(о)жченька. Говорила небіжечка до самої смерти. Ном. № 13061. Десь наша сестра, що з нами жила, либонь вона, небожечка, давно померла. Грин. III. 285.

Сучасні словники

1. Дочка брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінниця. — Настя.., як рідну, любила свою хрещеницю небіжку Галю (Мирний, ІV, 1955, 95);

2. Жін. до небі́жчик. Як упився [Гриць], то забува зовсім, що жонатий; все мав себе за вдівця та й згадував першу небіжку (Март., Тв., 1954, 58).

Ілюстрації