Нав’язати

Нав’язати, -ся. См. Нав’язувати, -ся.

Академічний тлумачний словник

НАВ'ЯЗУВАТИ, ую, уєш, недок., НАВ'ЯЗАТИ, в'яжу, в'яжеш, док., перех.

1. Прикріплюючи до чого-небудь, обмотуючи навколо чогось, зав'язувати. Нав'язавши одної ночі на гвинтівку білу хустку, він [угорський солдат] пішов у гори (Олесь Гончар, III, 1959, 109); І сюди шатнеться [Зубиха], і туди мотнеться: і намисто Олені нав'язує на шию, і голову квітча (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 211).

2. В'язати (у 1, 3 знач.) певну кількість чого-небудь. Вона вирвала стиглий біб і нав'язала тридцять снопів (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 114); Павлик приніс довгу вірьовку, нав'язав на ній вузлів (Олесь Донченко, IV, 1957, 323); Поля викроювала час для в'язання шарфів.. Але багато не нав'яжеш, навчаючись в політехнічному вузі (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 8).

3. перен. Змушувати кого-небудь приймати, робити що-небудь всупереч бажанню. Лозовий ніколи не нав'язував комуністам готових рішень, любив кожне рішення проводити в такий спосіб, щоб воно було виявом волі широких партійних мас (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 547); Він нав'язав Синявіну заступати себе (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 108); Революція не відбувається на замовлення, її не можна нав'язати народові ззовні (Програма КПРС, 1961, 34).

4. розм. Накладаючи, наповнюючи що-небудь, зав'язувати. Стала [Ївга] збиратись, нав'язала у торбу, чого їй треба було... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 272); — Там я тобі вузлик харчів нав'язала (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 192).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 45.