Набалакати
Набалакати, -ся. См. Набалакувати, -ся.
Тлумачення у сучасних словниках
Словник української мови: в 11 томах
НАБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм. 1. перех. і неперех. Багато говорити (перев. зайвого, непотрібного, неправдоподібного). Щоб не набалакав Вадик у запалі зайвого, Друзь перебив його (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 200).
♦ Набалакати сім мішків (кіп) гречаної вовни — те саме, що Наговорити сім мішків (кіп) гречаної вовни (див. вовна). Тільки що сів за писання, прибіг Кравченко й накричав мені повну хату і набалакав сім мішків гречаної вовни (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 169); Набалакати, що на вербі груші ростуть — те саме, що Наговорити, що на вербі груші ростуть (див. груша). Він набалакає, що на вербі груші ростуть (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 183).
2. неперех., на кого—що. Говорити неправду про кого-, що-небудь. — Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, — всміхнулася Ліна (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 271).
Синоніми
набала́кувати (на кого, розм.) поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось 1) ва́дити (на кого, діал.) наговорювати. 2) клепа́ти (розм.) зводити наклеп на кого-небудь. 3) набрі́хувати (розм.) зводити наклеп на кого-небудь. 4) нагово́рювати (на кого і без додатка) зводити наклеп, безпідставно звинувачувати кого-небудь у чомусь. 5) накле́пувати (розм.) наговорювати на кого-небудь неправду; поширювати про когось брехню. 6) намовля́ти наговорювати чогось, зводити наклеп на кого-, що-небудь. 7) оббрі́хувати (кого) наговорювати неправду на когось, щось, вигадувати небилиці про кого-, що-небудь; зводити наклепи на когось, щось. 8) обмовля́ти (кого) несправедливо звинувачувати, зводити наклеп на кого-небудь; оббріхувати. 9) плеска́ти (розм.) наговорювати на кого-небудь щось.
