Містина

Містина, -ни, ж. Мѣсто. Черк. у. Добряча містина отам на леваді: чи бач яка трава! Харк. г. Ум. Містинка, місти́ночка.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МІСТИ́НА, и, жін. Те саме, що місце 1, 2. [1-й голос:] У таку містину ворогів загнав, Що легко там було їх подолати (Володимир Самійленко, II, 1958, 70); Христя з подругою вибрали собі містину під стінкою (Костянтин Гордієнко, Заробітчани, 1949, 44); Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси (Леся Українка, III, 1952, 186); Ганні ця містина нагадала розкішні полтавські левади. Густа лугова трава, гінкі молоді очерети, клуб'я поодиноких верб (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 339).

Ілюстрації