Мугикати

Мугикати, -каю, -єш, гл. Пѣть подъ носъ, мурлыкать. Гуляв собі пренеповинний в саду та арію якусь мугикав стиха. Шевч. 556.

Значення

МУГИКАТИ, мугикаю, мугикаєш і мугичу, мугичеш, недок.

1. перех. і без додатка. Стиха, невиразно наспівувати. А Петрусь, її єдиная дитина, Гуляв собі пренеповинний В саду та арію якусь Мугикав стиха (Тарас Шевченко, II, 1963, 246); Микола час од часу мугикав, підсідав до піаніно, брав акорди (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 16).

2. неперех. Вимовляти «гм», «мг» і т. ін. Любим голосом малює [мати] йому картину.. серед малих діток, що одно говорить, друге белькоче, а третє в колисці мугиче (Панас Мирний, I, 1949, 181); Солдат показує фельдфебелю свою записну книжку, фельдфебель схвально мугиче (Юрій Яновський, I, 1954, 186).

3. Тихо наспівувати щось. От і пішла [Домаха].. То сюди, то туди озирнеться, то пісеньки під ніс собі мугиче (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 17); Один [юнак] лиш не спить у пітьмі коридора, Тихенько мугиче під ніс «Єрмака» (Леонід Первомайський, II, 1958, 350);

4.Тихо, невиразно щось говорити. Він читав більше про себе, коли-не-коли стиха мугикаючи щось під ніс (Панас Мирний, IV, 1955, 373).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 818.

Синоніми

БУРМОТА́ТИ[БУРМОТІ́ТИ] (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ[БУРКОТІ́ТИ] розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ[ХАМА́РКАТИ] розм. рідше; МУРМОТА́ТИ[МУРМОТІ́ТИ] розм., МУРКОТА́ТИ[МУРКОТІ́ТИ] розм., МУРЧА́ТИ розм. (приглушено й одноманітно); БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм., МУ́РКАТИ розм., МУГИ́КАТИрозм. (уривчасто, час від часу; БУБОНІ́ТИ[БУБНІ́ТИ] розм., БУБОТА́ТИ[БУБОТІ́ТИ]розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь), ГМИ́КАТИ розм.,ХМИ́КАТИ розм.,МУ́КАТИ розм. - Док.: муги́кнути, промуги́кати, гми́кнути, хми́кнути, му́кнути, прому́кати, НАСПІ́ВУВАТИ , ПРИСПІ́ВУВАТИ, МУГИ́КАТИрозм.,КУРНИ́КАТИ розм.,КУРГИ́КАТИ діал. (стиха, невиразно, собі під ніс).