Могила

Могила, -ли, ж. 1) Могильная насыпь надъ похороненнымъ. Ой викопай, мати, глибокую яму, та поховай, мати, сю славную пару... Та й висип же, мати, високу могилу, та й посади, мати, червону калину, щоб сказали люде: на всю й Україну. Мет. 96. Ой робіте труну та широкую, викопайте яму та глибокую, висипте могилу та високую. Нп. Ой по тих могилах угору високих, по тих гробовищах, у землю глибоких, лежить мого роду без ліку. К. Досв. 2) Курганъ. У полі могила з вітром говорила. Бал. 51. Роблені могили. Курганы, насыпанные для сокрытія чего-либо. Згадав про роблені могили, которі близько слободи... Як Україну воювали татари, різали людей, всі бугаївці там ховали жінок, худобу і дітей. Алв. 67. 3) У гуцуловъ-древорубовъ: обрубленныя верхушки и вѣтви деревьевъ, сложенныя въ кучу. Шух. І. 178. 4) При отливкѣ предметовъ: двѣ половины глиняной формы, сложенныя вмѣстѣ одна надъ другою. Шух. І. 281. Ум. Могилка, моги́лонька, моги́лочка. Мн. Могилки. Кладбище. Прийшов Кирик на могилки, ямку зачинає. ЗОЮР. II. 89.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МОГИ́ЛА, и, жін. 1. Яма для поховання померлого. Там матір добрую мою, Ще молодую — у могилу Нужда та праця положила (Тарас Шевченко, II, 1953, 229); Брянського в тих же парусинових чобітках загорнули в плащ-палатку й опустили в могилу (Олесь Гончар, III, 1959, 125); Під Ленінградом у могилі чесній Лежить мій друг, що вмер за Ленінград(Максим Рильський, II, 1960, 325); // Місце поховання і насип, горбик на ньому. Викопали хлопці яму чумакові; Наспід положили дошки ясенові; ..Вивели могилу, помолились богу Та й пішли збираться мовчки у дорогу (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 103); Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Дніпром (Нечуй-Левицький, II, 1956, 381); * У порівняннях. А кругом тихо, як у могилі (Панас Мирний, I, 1954, 270); [Адам:] Жадного слова не можуть видобути з нього. Мовчить, як могила (Мирослав Ірчан, I, 1958, 154).

Братська могила див. братський.

2. перен. Смерть. — Пусте ... тут, знаєш, могила тільки поможе. Після смерті старих піде все краще, — потішав його Рустем (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 127); — Все! — вигукнув він, весело похитуючись. — Капець!.. Тут наша могила! (Олесь Гончар, III, 1959, 147); // у знач. присудк. сл. Кінець, смерть. Де з'явиться наша сила — там фашисту могила(Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 400). ♦ В могилу піде що — що-небудь не буде відоме нікому ніколи, до самої смерті. — Ніхто й слова не почує про тебе. Що було між нами — і в могилу піде! (Михайло Стельмах, II, 1962, 38); Дивитись у могилу — бути тяжко хворим, бути близьким до смерті; До [самої] могили — до кінця свого життя. [Сербин:] Взяла ти, Мар'яно, моє серце, і не буде йому покою до самої могили (Степан Васильченко, III, 1960, 32); За юних літ Нам видиться видимий світ Так свіжо, як його б хотіли Ми бачити аж до могили(Максим Рильський, II, 1960, 46); Заганяти (загнати) у могилу див. заганяти 1;Знайти могилу див. знаходити; Копати (рити) могилу (могили) кому — те саме, що Копати яму (див. копати). — Не женитися ж їдемо, — говорив він.., — а німцеві могили рити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 462); Лягати (лягти) в могилу див.лягати; Стояти однією (одною) ногою в могилі див. нога; Хоч у могилу лягай (лізь) — про дуже скрутне, безвихідне становище. Про одне тільки мова — про своє убозтво, свою нужду, що їсти дома нічого, що з дітьми хоч у могилу лягай (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 442); Тут живому хоч у могилу лізь (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 99); Узяла могила кого — хто-небудь помер. Гей, однолітки, чи й вам так болить часом серце? Та де! — Тих узяла могила, а решта замкнулася в баштах поважної старості (Юрій Яновський, II, 1958, 10). 3. Високий насип на місці давнього поховання. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять (Тарас Шевченко, I, 1963, 65); Сивий Улас Рева, дебелий, як віл, стоїть на скіфській могилі з двома круторогими волами і вдивляється в степ (Олександр Довженко, I, 1958, 79); Не бував ти у наших краях! Там же небо — блакитні простори... Там степи, там могили, як гори (Павло Тичина, I, 1957, 8).

"Словопедія"

МОГИЛА

(аж) до (са́мої) моги́ли. Протягом усього життя, до кінця свого життя; завжди. — Я Омеляну Овсійовичу завдячуватиму до могили,— бив себе кулаком у груди Федір (В. Логвиненко); За юних літ Нам видиться видимий світ Так свіжо, як його б хотіли Ми бачити аж до могили (М. Рильський); // із запереч. Ніколи. — Взяла ти, Мар’яно, моє серце, і не буде йому покою до самої могили (С. Васильченко); Дитина навчається книжної мови з свого журналу, помалу звикає до цієї мови, вона потроху стає йому “його мовою”, і ця мова не забувається аж до могили (Рідна мова).

вме́рти як у моги́лі в кого. Хто-небудь гарантує збереження якоїсь таємниці. — У мене вмре як в могилі,— пообіцяв бригадир (Є. Гуцало).

живи́м у я́му (в домови́ну, в моги́лу, в зе́млю і т. ін.) ляга́ти. Не маючи виходу із якогось становища, бути у відчаї; помирати, гинути. Живим у яму лягати не хочеться, а не придумають нічого, що робити, щоб пропитатись (прохарчуватися) (Г. Квітка-Основ’яненко); Коли мені їхати звідсіля, то кращеживою в домовину лягати (С. Васильченко). жива́ б у зе́млю пішла́. — Як згадаю про матіночку мою, жива б у землю пішла… (Г. Квітка-Основ’яненко).

загна́ти / заганя́ти (заго́нити) у моги́лу (до моги́ли, на той світ і т.ін.) кого. Довести до передчасної загибелі, прискорити чию-небудь смерть. Олині сірі очі набирають настороженого виразу: — Я тобі кажу, Мотре, що ти своїми вибриками, своїми фантазіями заженеш маму до могили (Ірина Вільде); Його родичі страшенний народ, вони можуть просто на той світ загнати (Леся Українка); Приходив на посиденьки і Андрій Блатулін-Латочка. Переступивши поріг, скаржився, що діти заженуть його в труну(Григорій Тютюнник); Тато робить мені гіркі докори, що, каже, через твоє радикальство та арешти ти матірзагониш у гріб (В. Стефаник). позаго́нити (позаганя́ти) на той світ (про багатьох). Хто скаже, що я чоловіка вбив? Може, вони на своїм віку десятки, сотні на той світ позагонили... А тепер шкода: нема волі (Панас Мирний); Площа буряків і особливо кукурудзи збільшиться удвоє, а робочі руки одні. .. Не впораємось, Павлушо. А жінок і

зво́дити / звести́ в моги́лу (в труну́) кого. Доводити до загибелі, до смерті. (Тамара:) Господи! Ця анатомія зведе мене в могилу (І. Кочерга); — Не плач, Анно, нічого не вдієш, стара людина князь Мстислав, хвороба його в могилу звела (А. Хижняк); У тій церковці кам’яній .. Пом’яну і попелом розвіяного батька... і матір, що звела я у труну (Л. Костенко).

зійти́ / схо́дити в моги́лу (в зе́млю). Умерти. Із славнозвісних іудейських законовчителів своєї доби Ісус, очевидно, не знався ні з ким. Гіллель і Шаммая уже зійшли в могилу (З журналу); (Андромаха:) Задля мене було б вже корисніш В землю зійти, як тебе (Гектора) я утрачу, бо вже ніякої втіхи для мене не буде, як ти свою долю настигнеш, Тільки журба... (Ант. літ.); Один за одним сходять у могилу Ті, з ким топтали ми житейську путь (Л. Дмитерко).

знайти́ кіне́ць (моги́лу, ві́чний спочи́нок). Загинути, померти. Він чекав, що зараз розступиться земля й поглине зухвалого Септара або грішник знайде собі могилу під руїнами башти (М. Коцюбинський); Лежи, Олечко! Лежи на своїй смертній постелі. Знайшла ти вічний спочинок далеко від рідної матері (А. Хижняк); // Скінчити життя самогубством.— То ж він завтра із другою Піде під вінець... А я собі під водоюЗнайду вже кінець! (Леся Українка).

кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти) в домови́ну (у моги́лу і т. ін.) кого. Ховати, хоронити (померлого). Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, класти в домовину (Т. Шевченко); // Призводити кого-небудь до смерті. Голод та холод, та ще важкі хвороби безсердечно клалилюдей у могилу (Ю. Збанацький); — Коли ти .. ще покладеш мені дитя в нецьки, то я тебе в домовину вкладу! (М. Стельмах); — Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! не положи мене живого у яму! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? — сердито сказав Потреба (І. Микитенко). пха́ти в домови́ну. Трагедія Харитини виникла на соціальному ґрунті. Ми бачимо невидиму руку Цокуля, яка пхає наймичку в домовину (Життя І. Карпенка-Карого).

копа́ти я́му (моги́лу) кому, на кого, під кого. Підступно, таємно готувати кому-небудь неприємність, шкодити. З молодим агрономом Семен ніяк не міг порозумітися і потайки почав йому копати яму (М. Стельмах); По службі ти високо підеш. Хороше жити будеш. Вороги на тебе копають яму, та самі туди впадуть (Григорій Тютюнник); (Яремчук:) Поки Рогуля домагався високої посади, під .. директора яму копав, то скрізь доводив, що .. реконструкція до зарізу потрібна (І. Муратов).

лежа́ти в землі́ (в моги́лі). Бути мертвим, похованим; покоїтися. Перед її очима в круговороті виринали рідні обличчя, і поруч з живими воскресали й ті, що вже давно лежали в землі (М. Стельмах); У могилі.. Лежить мій друг, що вмер за Ленінград (М. Рильський).

лягти́ в моги́лу (в домови́ну, в гріб, в я́му і т. ін.). Померти, загинути. Грабовський .. залишився до кінця незламним, хоча й передчасно ліг у могилу! (З журналу); Ніяк не збагну, що воно за людина. Коли отак про себе турбуватиметься та дбатиме — ляже в домовину… (Ю. Збанацький); Чи я знайду спочинок за життя, А чи тоді, як ляжу в домовину..? (М. Вороний); — Уб’ють тебе, вона (мати) в гріб ляже; живи для неї, я прошу (І. Котляревський); Недалеко моя яма, Та я в яму ще не ліг (С. Руданський); — Як ляжу у ямі,тоді вже згадають,— я знаю,— Й мене словом теплим та щирим! (М. Старицький). ляга́ти в труну́. Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині, Поки ляже в чужу землю. В чужій домовині (Т. Шевченко); Лягаламолодь у труну .. з одважним усміхом, немов байдужа (Леся Українка); // Бути знищеним, розромленим (перев. про ворогів). В могилу ляже проклята звірота. І смерть її — нам золоті в

на краю́ моги́ли. Перед смертю, близько до смерті. І не бачив він (сліпець) нічого особливого в тому, що, будучи сам на краю могили, почав рятувати чужу якусь людину (Г. Хоткевич); Стародуб мимоволі, сам не бажаючи цього, носив у душі якесь дивне почуття невисловленого жалю. Надто довго він писав цей твір, початий ще в дні юних мрій і закінчений вже на краю могили (Л. Дмитерко).

обома́ нога́ми вже в моги́лі. Такий, що скоро помре; безнадійно хворий, немічний. (Мати:) Петро онобома ногами вже в могилі, а й той перед ними (фашистами) шапки не зняв, не схилив голови (Ю. Збанацький).

піти́ в моги́лу (з життя́, від нас, до Бо́га і т. ін.). 1. Померти. При мені вже тоді з діток Марушка четверта в могилу пішла (А.Тесленко); Молодий і запальний поет Ярослав Шпорта .. був поранений і молодим пішов із життя (Т. Масенко); Де вони поділи побратима? Чи живий він, чи пішов до Бога? (Леся Українка). 2. тільки піти́ в моги́лу. Залишитися невідомим, таємним. — Ніхто й слова не почує про тебе. Що було між нами — в могилу піде! (М. Стельмах).

полі́зти (рідко лі́зти) живце́м (живи́м) у моги́лу (в я́му). Заподіяти собі смерть; позбавити себе життя, померти. Молоде, одважне, В бою як буде необачне, То може згинуть неборак; Тогді (тоді) не буду жить чрез (через) силу, Живцем полізу я в могилу, Ізгину (І. Котляревський); — Лишалось одне — або живцем у могилу лізти, або протестувати, битись за життя (З журналу). живи́й у я́му (у моги́лу) полі́зеш.Було б здоров’я, а то вийшов од пана й од вітру хилюсь. Блідий, очі запали: нічого не зробиш, не полізеш у яму живий (А.Тесленко); Якби не Яковець, то, може, сама б, жива, за ним (Петрусем) у могилу полізла(Грицько Григоренко).

(сира́) моги́ла узяла́ (прийняла́, забра́ла і т. ін.) кого. Когось нема вже серед живих; хтось помер. Гей, однолітки, чи й вам так болить часом серце? Та де! — Тих узяла могила, а решта замкнулася в баштах поважної старості (Ю. Яновський); Дуже мучилась Маруся, Бо вірно любила, Прийняла, сердешну, скороСирая могила (Укр. поети-романтики..).

стоя́ти над моги́лою (над гро́бом). Бути близьким до смерті. Не мені цвіли запашні квітки, Мій садок проріс скрізь бугилою.. Нічий милий зір не запав втямки, Не простяг ніхто за весь вік руки… В самоті стою над могилою (П. Грабовський); Я над гробом стою, брехати не хочу (Сл. Б. Грінченка).

стоя́ти одніє́ю (одно́ю) ного́ю в моги́лі (рідше в труні́, в гро́бі і т. ін.). Перебувати в стані повного виснаження, на грані смерті. — Вона, Денисе Івановичу, .. виходжувала навіть таких, які однією ногою в могилі стояли (М. Стельмах); Біла, як морська піна, голова, .. сиві вуса та лопатою підстрижена довга борода на перший погляд казали, ніби цей дідок стоїть одною ногою в могилі (Олесь Досвітній); (Борис (до Завади):) Ти вже оджив своє і однією ногою стоїш у труні, а я повний нерушених молодих сил!.. (М. Кропивницький); Одною ногою в гробі стоїть, а ще зле творить (Укр.. присл..).

хіба́ що (ті́льки) моги́ла ви́править кого. Хтось залишиться таким, як є, не стане кращим; ніщо не змінить когось. Михайло спохмурнів. “Ні, таки цього Івана, мабуть, хіба що могила виправить” (Ю. Збанацький); — Ні, його, мабуть, тільки могила виправить,— зітхнув Цигай (Я. Баш). горба́того (лише́) моги́ла ви́править (спра́вить, ви́простає). Люди дивились на таке життя (Чіпки) та хитали головами.— Ні вже: не буде добра з такого! Горбатого могила виправить…(Панас Мирний); Ну ж і пришпарили йому.. Але боюсь, що горбатого могила справить (В. Речмедін); Ігор заходився визволяти зашкарублу батькову душу з прірви старечого песимізму. ..Ні разу й думки не майнуло махнути на батька рукою: ну, що, мовляв, я можу, коли горбатого лише могила випростає? (Ю. Шовкопляс). (горба́того) і моги́ла не ви́править (не спра́вить). Негідника, мабуть, і могила не виправить (З усн. мови); —Горбатого і могила не виправить,— похит

хоч живи́м (живце́м, живо́му і т. ін.) у зе́млю (у моги́лу, у гроб і т. ін.) лізь. Уживається для вираження відчаю у дуже скрутному, безвихідному становищі; безвихідь. — А тут, Омеляне, така біда, що хоч живим у землю лізь (М. Стельмах); — Тут живому хоч у могилу лізь (П. Колесник). хоч бери́ та лізь живце́м у зе́млю. — Так мені остогидла хата-пустка, .. що хоч бери, старий діду, та лізь живцем у землю… (М. Коцюбинський). хоч живи́м до Бо́га лізь. Що було грошенят з дому, з’їли, а тепер хоч живим до Бога лізь (В. Винниченко).

хоч (живце́м (живи́м)) у домови́ну (у я́му, у моги́лу і т. ін.) ляга́й. Уживається для вираження відчаю у дуже скрутному, безвихідному становищі; надто тяжко. — Ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай,— дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Ні з ким порадитись, ні з ким словом перекинутися,— таке, що хоч живцем лягай у домовину (Д. Бедзик); — На цього (коня) вже як і трудно стягалися, не дай Бог, заведуть, хоч тоді у яму лягай (А. Головко); Про одне тільки мова — про своє убозтво, свою нужду, що їсти дома нічого, що з дітьми хоч у могилу лягай (І. Цюпа). хоч у я́му. — Хоч в яму, гірше не буде.— Народ зголоднів, а ніхто не подбає, їсти ніхто не дасть (М. Коцюбинський).

як (мов, нена́че і т. ін. ) у моги́лі. 1. Тихо, сумно і т. ін. Сиділи мовчки, у хаті було як у могилі (З газети). 2. зі сл. ти́хо. Уживається для підсилення зазначеного слова; дуже, надзвичайно тихо. І Карпа заболіли руки від щирого вибивання (у двері)… А кругом тихо, як у могилі (Панас Мирний); На якусь мить стало тихо, як у могилі (О. Гончар); Ось він (співець) руку здійняв, в ту ж хвилину Стало тихо, неначе в могилі (Леся Українка).

як моги́ла, зі сл. мовча́ти. Уживається для підсилення зазначеного слова; стійко. (Адам:) Жадного (жодного) слова не можуть видобути з нього. Мовчить, як могила (Мирослав Ірчан); — Женю, ти нас знаєш: раз мовчати, то будемо, як могила, ге? — відповів за всіх Тарас (Ю. Мокрієв).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Моги́ла, ли, ж. 1) Могильная насыпь надъ похороненнымъ. Ой викопай, мати, глибокую яму, та поховай, мати, сю славную пару… Та й висип же, мати, високу могилу, та й посади, мати, червону калину, щоб сказали люде: на всю й Україну. Мет. 96. Ой робіте труну та широкую, викопайте яму та глибокую, висипте могилу та високую. Н. п. Ой по тих могилах угору високих, по тих гробовищах, у землю глибоких, лежить мого роду без ліку. К. Досв. 2) Курганъ. У полі могила з вітром говорила. Бал. 51. Роблені могили. Курганы, насыпанные для сокрытія чего-либо. Згадав про роблені могили, которі близько слободи… Як Україну воювали татари, різали людей, всі бугаївці там ховали жінок, худобу і дітей. Алв. 67. 3) У гуцуловъ-древорубовъ: обрубленныя верхушки и вѣтви деревьевъ, сложенныя въ кучу. Шух. І. 178. 4) При отливкѣ предметовъ: двѣ половины глиняной формы, сложенныя вмѣстѣ одна надъ другою. Шух. І. 281. Ум. Могилка, моги́лонька, моги́лочка. мн. Могилки. Кладбище. Прийшов Кирик на могилки, ямку зачинає. ЗОЮР. II. 89. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 438. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 186.

моги́ла = гріб — 1) (зменшені — моги́лка, моги́лонька, моги́лочка) місце поховання тіла померлого і насип , горбик на ньому; кажуть: «До могили близько, а з могили далеко», «У могилу і дубцем не за¬женеш, а з могили і калачем не ви¬маниш»; символізує смерть, коли кажуть: «Від нього вже гробом чу¬ти» або «Вже на мене гріб чекає»; вірили, що великих грішників і могила не приймає (таке опові¬дали, зокрема, про Пілата), звідси: «Бодай його з гробу викинуло!»; западання могили — символ за¬буття, звідки прокляття: «Бодай йому гріб запався!». Там матір добрую мою, Ще молодую — у моги¬лу Нужда та праця положила (Т. Шевченко); Ой робіте труну та широкую, викопайте яму та глибокую, висипте могилу та висо-кую (пісня); Викопали хлопці яму чумакові; наспід положили доски ясенові; вивели могилу, помолились Богу та й пішли збиратися мовчки у дорогу (Я. Щоголев); 2) високий насип у степу на місці давнього поховання; розробив і поглибив символіку могил як похованої волі Т. Шевченко у своїх творах: «Роз¬рита могила», «Іван Підкова», «Сон» («У всякого своя доля…»), «Великий льох», «Буває в неволі»: «От якби-то знайти те, що там по¬ховано, — не плакали б діти, мати б не ридала», «Дивися, дитино, оце козаки… оце воля спить». Ви¬сокії ті могили, де лягло спочити козацькеє біле тіло, в китайку по¬вите (Т. Шевченко); Ой по тих могилах у гору високих, по тих гро¬бовищах у землю глибоких лежить много роду без ліку (П. Куліш); Там степи, там могили, як гори (П. Ти¬чина); 3) див. сторожова́ моги́ла; 4) (з великої літери) Гріб Госпо́дній — могила-саркофаг у печері, де, за Біблією, було поховано тіло Ісуса Христа після його розп’яття; коли після Великої суботи благочестиві жінки пішли до гробу, щоб помазати пахучим миром тіло Христа, то побачили ангела, який сидів біля відкритого гробу, де був лише погребальний одяг Ісуса; ан¬гел сказав: «їх бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого; Його немає тут — Він воскрес»; в Єру¬салимі серед стародавніх пам’яток є ротонда «Гроба Господнього». Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 372-373.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

МОГИЛА жен. яма для погребенья покойника; место, где он погребен, с насыпью; | большая древняя насыпь, курган, где по преданью погребены могутники, богатыри; | южн. курган или холм вообще. | * Гибель, конец, смерть. Гомола церк. ком, куча: и взя Даниил смолу... и сотвори гомолу. Даниил 14, 27; гомола, южн.-слав. могила; вероятно от ком (Шимкевич), как ладонь, долонь. Каков в колыбельку, таков и в могилку, неисправим. Упрямого исправит дубина, горбатого могила. Сила уму могила. Живьем в могилу не кладут.Мертвый не без могилы. Словно из могилы встал, тощ, хил. У него одна нога в могиле. Могила не все покрыла:концы на тот свет вышли. Песни пой, а в могилу ложись. Житейское твори, а в могилу ложись. Под заступ, вмогилку, да укрыться дернинкой. В могилу глядит, а над копейкой дрожит. Человек не без квартирки, а мертвыйне без могилки. Живой не без места, мертвый не без могилы. Больной от могилы бежит, а здоровый в могилуспешит. Плетью (розгой) в могилу не вгонишь, а калачем не выгонишь (не выманишь). Горе умереть, а за могилой дело не станет! Чужая совесть - могила. Могилки мн., южн., зап. кладбище. Могильный, к могиле относящийся- памятник, - запах, - тишина. Ком могильной земли к сердцу, скорбь отляжет. Могильное ср. расходы напогребенье, особенно попу. Могилистое место, бугристое. Могильчатый холм, похожий на насыпной, на курган. -ник муж., вят. могилки, кладбище; архан., курск. могила, •в•знач. насыпи над покойником, дерновая кладка,памятник; | яросл. крупный кочкарник, кочегурник; | архан. походный чемоданчик с иглами, шильями, нитками, дратвой и пр. для чинки одежи и обуви. | Орел могильник, Aquila heliaca, темнобурый, слетается на мертвечину. | Могильник, могильщик, могиляк, могилокопатель муж. гробокоп, рабочий при кладбище. | Желтопегий жук Silpha, зарывающий мелкую мертвечину. Могильняк пск., твер. могильник, холмы; | хвоя, для посыпки пути покойника. Могильников, -щиков, могиляков, ему принадлежащий. -льничий, -щичий, кнему относящийся. Могильница муж., •стар. могила, •в•знач. насыпи, могильный бугор. | Растенье Vincaminor, барвинок, гроб трава. Могилограбительство, -грабитель муж. могилокопание и пр. понятны без объяснений. Толковый словарь Даля. В.И. Даль. 1863-1866.

==Ілюстрації==

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=p8b6yLL5z7E

Цікаві факти

КАМ’ЯНА МОГИЛА - САКРАЛЬНА ТЕРИТОРІЯ ДРЕВНІХ...

У приазовському степу під безмежною блакиттю небесного склепіння чітко вирізняються заокруглені обриси величезної кам`яної гори, схожої на могильний насип. Це – Кам`яна Могила – державний історико-археологічний заповідник, розташований під Мелітополем, поблизу селища Терпіння, Запорізької області. Периметр цієї гори - майже 3 кілометри, її висота сягає 12 метрів. Близько 3 тисяч каменів різних розмірів, гроти, впадини, тріщини Кам`яної Могили разюче нагадують будову людського мозку. Усього тут було виявлено 62 печери та 160 кам'яних табличок з письменами. На думку колишнього (на жаль, вже покійного) директора заповідника «Кам’яна Могила» Бориса Михайлова, автора багатьох наукових досліджень та книг про це особливе місце, у геологічному й історичному планах Кам’яна Могила - єдиний у світі пам’ятник подібного типу. Це - останець піщаника Сарматського моря третинної епохи. Мільйони років тому тут була піщаникова мілина. Пізніше, коли виникло Понтійське море, на цьому місці утворилися вапнякові відкладення (вони й зараз добре простежуються на правому березі долини ріки Молочної поблизу села Терпіння), у товщі яких у свій час був знайдений зуб кита. З часом море зникло, а на його місці запанувала пустеля. З’явилися червоно-бурі глини, що містили залізо й марганець. Пізніше тут утворилася впадина ріки Молочної, яку прозвали так через те, що на шкірі після купання при висиханні проступав вапняний наліт, білий, як молоко. Води пра-Молочної проникали вглиб землі, а оксиди заліза й марганцю виходили на поверхню піску сарматського горизонту, перетворюючись у кам’янисту породу. Так поступово формувався піщаниковий моноліт. Під дією сонця, вітру і води кам'яний моноліт почав розпадатися на окремі частини, всередині утворилися пустоти, схожі на бджолині стільники.

Більше читайте тут: [1]