Манити

Манити, -ню́, -ниш, гл. 1) Манить, заманивать, завлекать. Манить, як кота мишею. Ном. № 3100. Молода дівчина неначе манила до себе молодого хлопця з другого човна. Левиц. 2) Обманывать. Привела сина додому та й не довго втішалась. Попереду манила, хто питав, неначе б то вона одпросила свого сина. Левиц. І. 64. А не маните ж? Справді зробите? Константиногр. у. Манять брехнями народи. К. ЦН. 286.

Сучасні словники

УКРЛІТ.ORG_Cловник

МАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, недок., перех.

1. чим і без додатка. Кликати, звати, роблячи певні знаки рукою, поглядом і т. ін. — Ось ідіть сюди. Ідіть, — манив її [Галю] і бровами і головою Власов (Мирний, IV, 1955, 130); Вчителька підходила до Романа ближче й манила рукою до себе (Вас., І, 1959, 60); // Вабити (принадою). Всі доярки по черзі.. випробували різні підходи до корови, манили всіма принадами, щедро розсипали перед нею найпривітніші слова (Вол., Місячне срібло, 1961, 260).

2. перен. Притягати до себе; вабити (у 2 знач.), приваблювати. Хотів він прогнать з-перед очей ту мрію, а мрія все стояла й манила його (Н.-Лев., II, 1956, 267); Свіжість трави манила здалека, а медовий запах квітів наповнював повітря (Кобр., Вибр., 1954, 156); Нас манила романтика грандіозних проектів (Гур., Друзі.., 1959, 238); // Викликати бажання відправитися куди-небудь, бути десь, робити, переживати що-небудь. Весно, ти мучиш мене! Розсипаєшся сонця промінням, Леготом теплим пестиш, в сині простори маниш! (Фр., XIII, 1954, 304); Життя кудись іде, хвилюється, як море, І манять до утіх нас устоньки дівочі… (Рильський, І, 1960, 114); Манила [річка] нас спуститись вниз, Холодної води набрати (Шер., Дорога.., 1957, 26); // безос. Уже пшеницю звезли і вимолотили, а Василя так і манило, так і тягло в поле (Мирний, IV, 1955, 213); // Захоплювати (думки, уяву). Над Федоровою головою — безодня всесвіту, що одвіку манить людські думки (Мушк., Серце.., 1962, 199).

◊ Мани́ти о́чі — притягати погляд. Узькі глибокі щілини темніли внизу, вкриті тінню, і манили до себе очі своєю чарівничою свіжиною та прохолодою (Н.-Лев., II, 1956, 386).

3. чим і без додатка, рідко. Вводити в оману. [Xаритина:] Я манила себе надіями, хотіла сама йому признатися, дурна, дурна… (К.-Карий, І, 1960, 227); Летить подорожній до того гаю в пекучому степу, а гай далі тікає.. Отак і манить, водить мара по розпеченій, потрісканій землі (Кучер, Прощай.., 1957, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 620.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МАНИТИ, маню, маниш, недок., перех.

1. чим і без додатка. Кликати, звати, роблячи певні знаки рукою, поглядом і т. ін. — Ось ідіть сюди. Ідіть, — манив її [Галю] і бровами і головою Власов (Панас Мирний, IV, 1955, 130); Вчителька підходила до Романа ближче й манила рукою до себе (Степан Васильченко, I, 1959, 60); // Вабити (принадою). Всі доярки по черзі.. випробували різні підходи до корови, манили всіма принадами, щедро розсипали перед нею найпривітніші слова (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 260).

2. перен. Притягати до себе; вабити (у 2 знач.), приваблювати. Хотів він прогнать з-перед очей ту мрію, а мрія все стояла й манила його (Нечуй-Левицький, II, 1956, 267); Свіжість трави манила здалека, а медовий запах квітів наповнював повітря (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 156); Нас манила романтика грандіозних проектів (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 238); // Викликати бажання відправитися куди-небудь, бути десь, робити, переживати що-небудь. Весно, ти мучиш мене! Розсипаєшся сонця промінням, Леготом теплим пестиш, в сині простори маниш! (Іван Франко, XIII, 1954, 304); Життя кудись іде, хвилюється, як море, І манять до утіх нас устоньки дівочі... (Максим Рильський, I, 1960, 114); Манила [річка] нас спуститись вниз, Холодної води набрати (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 26); // безос. Уже пшеницю звезли і вимолотили, а Василя так і манило, так і тягло в поле (Панас Мирний, IV, 1955, 213); // Захоплювати (думки, уяву). Над Федоровою головою — безодня всесвіту, що одвіку манить людські думки (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 199). ♦ Манити очі — притягати погляд. Узькі глибокі щілини темніли внизу, вкриті тінню, і манили до себе очі своєю чарівничою свіжиною та прохолодою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 386).

3. чим і без додатка, рідко. Вводити в оману. [Харитина:] А я манила себе надіями, хотіла сама йому признатися, дурна, дурна... (Карпенко-Карий, I, 1960, 227); Летить подорожній до того гаю в пекучому степу, а гай далі тікає.. Отак і манить, водить мара по розпеченій, потрісканій землі (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 19). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 620.

Манити - це...

Манити- Кликати, звати, роблячи певні знаки рукою, поглядом і т. ін.Вабити (принадою).Притягати до себе; вабити (у 2 знач.), приваблювати. Викликати бажання відправитися куди-небудь, бути десь, робити, переживати що-небудь. Захоплювати (думки, уяву).

Походження слова

манити Спільнослав. Суф. похідна від мана «що-л. маняще», того ж кореня, что маяк, махати, лат. mãnīt «обманювати» и т. д. См. обман, манія.