Люлі-люлі
Люлі-люлі, меж. Баюшки баю. Чуб. V. 446. Ой люлі, люлі, моя дитино. Шевч. 481. Ой ну люлі, люлі! Чужим дітям дулі, а нашому калачі, щоб спав і вдень, і вночі. Мет. 3. Ум. Люлечки. Люлілюлечки.
Зміст
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЛЮ́ЛІ, ЛЮЛІ-ЛЮЛІ, виг. Уживається як приспів у колискових піснях. Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі (Тарас Шевченко, II, 1953, 134); Люлі, люлі, люлі, прилетіли гулі (Наталя Забіла, Одна сім'я, 1950, 71); * Образно. А я у гай ходила по квітку ось яку! А там дерева — люлі. І все отак зозулі: ку-ку! (Павло Тичина, I, 1957, 36); // кому і без додатка. Уживається як побажання приємного сну (звичайно дитині). Люлі дитиноньці, Коліньці люлі… (Володимир Сосюра, I, 1957, 75); Тиха казка та рученька біла, Люлі-люлі, шовкова трава (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 148).
Ілюстрації
|
|
|
