Люлечка
Лю́лечка, -ки, ж. Ум. отъ люлька.
Зміст
Сучасні словники
ЛЮЛЬКА 1, и, жін.
Приладдя для куріння, що складається з мундштука і чашечки для накладання тютюну. Мені з жінкою не возиться, А тютюн та люлька Козаку в дорозі Знадобиться! (Сто пісень для молоді, 1946, 223); Сів [москаль] на окопі та й почав насипати тютюну в люльку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 71); Вихопив жаринку з багаття Лесь Якубенко і пальцем затовк її в люльку (Михайло Стельмах, I, 1962, 504); * У порівняннях. На другому кінці столу вже підводиться висохлий, як люлька, чабан Горпищенко з міцним гранчастим келешком у руці (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 142); // Таке приладдя з запаленим тютюном, що димить. Лежить [Опанас] у садку під грушею, люльку пихкає (Марко Вовчок, I, 1955, 23); Синій димок од люльки тонесенькою спіраллю розправляється і знову звивається вгорі в маленьку сіро-голубу хмарку (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 30).
ЛЮЛЬКА 2, и, жін.
1. Те саме, що колиска 1. Ще лихо в люльці б собі спало (Тарас Шевченко, II, 1953, 443); Все світле, святе — нам кохати. Не в люльці його колихати, а в спільній роботі (Павло Тичина, До молоді.., 1959, 24).
2. Висячий поміст з бортами для піднімання інструменту, матеріалів, а також для праці вгорі. Люлька для піднімання людей повинна бути так збудована, щоб виключалась можливість падіння з неї людей або матеріалів (Сільські лінії електропередачі, 1956, 137).
3. Те саме, що коляска 2. Їхали по двоє [в мотоциклі], один — за рулем, другий — у люльці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 399).
Ілюстрації
|
|
|
|
