Люла

Люла, -ли́, ж. Большая курительная трубка. См. Люлька 1. Виносе йому циган таку здоровенну люлу. Мнж. 114.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ЛЮЛЬКА 1, и, жін. Приладдя для куріння, що складається з мундштука і чашечки для накладання тютюну. Мені з жінкою не возиться, А тютюн та люлька Козаку в дорозі Знадобиться! (Сто пісень для молоді, 1946, 223);Сів [москаль] на окопі та й почав насипати тютюну в люльку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 71); Вихопив жаринку з багаття Лесь Якубенко і пальцем затовк її в люльку (Михайло Стельмах, I, 1962, 504); * У порівняннях. На другому кінці столу вже підводиться висохлий, як люлька, чабан Горпищенко з міцним гранчастим келешком у руці (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 142); Таке приладдя з запаленим тютюном, що димить. Лежить [Опанас] у садку під грушею, люльку пихкає(Марко Вовчок, I, 1955, 23); Синій димок од люльки тонесенькою спіраллю розправляється і знову звивається вгорі в маленьку сіро-голубу хмарку (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 30). Люлька миру див. мир 1; Смоктати люльку див. смоктати; Тягти люльку див. тягти.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Лю́лька, ки, ж. 1) Курительная трубка. Вас. 148. Хто не курить люльки і не нюхає табаки, той не варт і собаки. Ном. № 12600. У гуцуловъ части трубки называются: вершок, въ который набивается табакъ, сподок — въ него затыкается чубук; они дѣлаются каждый отдѣльно и скрѣпляются чо́пиком; надъвершком находится накривка или шишка (крышка), которая къ вершку прикрѣплена кочергою— треугольною металлическою пластинкою, въ которой крышка поворачивается на чопу; металлическія украшеніи крышки (завитки) наз. кучерями: сподо́к украшается гре́бінем, а гдѣ послѣдняго нѣтъ, тамъ для крѣпости соединяетъ сподо́к съ вершко́м проволочная плетінка; та часть чубука, которая берется въ ротъ, наз. пищок. Шух. I. 276, 277. 2) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 379. Ум. Люлечка. Козак сердега люлечку потягає. Н. п.

України on-line

відмінок:однина множина

називний:лю́лька люльки́

родовий :лю́льки люльо́к

давальний:лю́льці люлька́м

знахідний:лю́льку люльки́

орудний:лю́лькою люлька́ми

місцевий:на/у лю́льці на/у люлька́х

кличний:лю́лько*

Іноземні словники

українська-англійська Словник

tobacco pipe back translations: • люлька • трубка • файка Declension tobacco pipe ( plural tobacco pipes) tobacco pipe (plural tobacco pipes)

Словари и энциклопедии на Академике

люлька I -и, ж. Приладдя для куріння, що складається з мундштука і чашечки для накладання тютюну. || Таке приладдя ззапаленим тютюном, що димить. Люлька миру.

Ілюстрації

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=72YJ_aoWAPs

Цікаві факти

Історія курильної трубки дуже різноманітна, як різноманітні й категорії людей, які курять люльку з тих чи інших причин, включаючи релігійні та ритуальні. Курильна трубка супроводжує людство вже не перше тисячоліття і, ймовірно, зникне тільки разом з ним. Наприклад, Гіппократ (близько 460 до н. е. близько 370 до н. е) призначав своїм пацієнтам з хворобами дихальних шляхів інгаляції за допомогою чогось, схожого на трубку. Це був, як правило, очерет, через який римляни вдихали дим лаванди, м'яти і материнки.

В цілому, коли з'явилися перші «справжні» курильні трубки - невідомо. В Європу вони прийшли, ймовірно, разом з тютюном з Латинської Америки. У Новому Світлі місцеві племена ацтеки, майя, тольтеки і інші народи індіанської культури курили люльки в медичних цілях або в рамках релігійних процедур, а також при деяких інших важливих подіях. Вважається, що саме індіанці майя першими почали палити тютюн за допомогою трубки, мала віддалену схожість з сучасними. Скажімо, в Африці місцеві племена теж використовували їх, щоб вдихати різні види трав, але це були все-таки зовсім інші трубки. Потім в Новий Світ прибутку європейці і крім іншого познайомилися з культурою куріння трубок. В 1519 році конкістадор Кортес розповів про племена Мексики, які курили тютюн через так званий «запашний очерет». Трохи пізніше французький дослідник Жак Картьє знайшов аналогічні традиції в протилежному кінці континенту, в Канаді. У 1559 році тютюн поширився в Іспанії - спершу як лікарський засіб, про яке думали, що його дим дуже корисний при вдиханні. Наприклад, Жан Ніко, французький посол в Португалії, зберігав тютюн в порошкоподібної формі для лікування мігрені і різних болів. З поширенням тютюну в Європі і сильним зниженням цін на нього тютюн прийшов і нижчі стани, які почали палити його просто із задоволення. В 1590 році сер Уолтер Релі представив курильну трубку до двору британської королеви Єлизавети I. Сам же він дізнався про неї дещо раніше від Ральфа Лейна, першого губернатора колонії Вірджинія, заснованої всього за три роки до того. В результаті курильні трубки надзвичайно поширилися серед британської аристократії, а промисловість незабаром почала випуск власних курильних трубок. До 1602 році люльки курили вже по всій Європі, Індії, Китаї і Японії. Трубка Світу Термін «люлька миру» з'явився приблизно між 1625-1655 роками - він згадується поселенцями в Канаді для описи ритуальних трубок, що використовуються корінними племенами цих земель. Такі церемоніальні трубки був поширені в більшості корінних племен, які використовували їх у різних дипломатичних та релігійних обрядах. Згідно традиції, трубка була символом миру. Її курили при укладенні угоди або при вознесіння молитов під час релігійної церемонії. Чашка таких трубок, як правило, виготовлялася з червоного катлинита (різновид глини) і була не дуже довговічною. Втім, цього від нього і не вимагалося. У Північній Америці своєрідним центром такого ритуального куріння стала нинішня Південна Дакота, колишня нейтральною територією для декількох великих ворогуючих племен. Для церемоній зазвичай використовували суміш тютюну і трав, але рецепт відрізнявся від регіону до регіону, включаючи в свій склад ті чи інші місцеві трави. Європейський термін «люлька миру» відноситься тільки до одного типу трубки і одного способу її застосування. Зокрема, церемоніальні трубки використовувалися племенем Лакота Сіу в Новому Світі як засіб вознесіння молитов чи побажань, і цей ритуал непогано описаний. Трубки в ньому утворюють своєрідний міст для зв'язку з духовним світом, допомагає змінити ситуацію або вирішити проблему. Держак трубки символізує чоловічу стать в світі, а також природу. Саме тому навколо чашки трубки часто був обгорнутий шматочок хутра. Жінка і рослинний світ представлені саме чашкою. Вся трубка (чашка і держак) - це, по суті, і є основа Світу. Вважалося, що горить в трубці тютюн дозволяє молитвам привернути увагу богів. Такі церемоніальні трубки прикрашали пір'ям, хутром і вовною тварин, крилами птахів, рослинами, бісером, різьбою по дереву та іншими способами, в залежності від положення власника трубки і його працьовитості. У різних племен трубки світу могли дуже сильно відрізнятися в розмірах і формах, від маленьких, розміром з долоню, до дуже великих. Були трубки і у формі рогу. На цих трубках зазвичай зображувалися тварини або люди. Найбільші трубки, довжиною від півметра, виготовлялися з тростини, украшавшегося пір'ям і заканчивавшегося зазвичай вертикальної, а не звичної круглої чашкою. Саме такий вигляд трубки був найбільш популярний у художників, які зображали індіанців, а слідом за ними у режисерів вестернів. Адже що не кажи, а вона справляє враження, особливо на екрані. Легенда індіанців Лакота пояснює, що якась Божественна Біла Буффало-жінка є первісним джерелом поширення трубки світу. Саме вона навчила їх тримати держак трубки повернений вгору, до неба, під час обрядів і ритуалів. Таким чином створювалася священна зв'язок між звичним світом і Вакан Танка, Творцем Світу. Вельми примітні і особисті трубки, які використовувалися в цій традиції. Такі трубки вважалися священними і могли служити різним цілям. Вони застосовувалися для проведення обрядових пісень, танців і молитов і навіть підтримки мовчання. Більше читайте тут: [посилання http://cikavi-faktu.pp.ua/131-storya-kurilnoyi-trubki.html]

Матеріал з Вікіпедії

Лю́лька, діал. фа́йка[1], ци́бух[2], цупечка[3][4]) — пристрій для паління тютюну та інших рослинних речовин, який складається з мундштука та стамелю. Люльки були широко розповсюджені в усьому світі, однак з початку XX століття їх поступово витіснили цигарки. Сучасні люльки для паління тютюну виготовляють з бріару, рідше використовують морську пінку, морту, тикви такукурудзяні качани. Усі інші матеріали, переважно мають декоративний характер і не рекомендуються для використання за прямим призначенням. В Україні люлька з'явилася на початку XVII століття, потрапила з Оттоманської Імперії (на користь чого свідчить тюркське походження слів «тютюн» та «люлька») та стала надзвичайно популярною серед козацтва. Існувало багато різновидів люльок. Серед найбільш поширених дослідники виділяють короткі люльки, так звані «носогрійки»[10], «люльки-бурульки», «обчиська», а також «товариські люльки» з чубуком у два метри завдовжки, прикрашені намистом, коштовним камінням, іноді з написом. Окрім них були ще коренкові, оковані міддю, завбільшки з великий кулак. Серед козацьких люльок траплялися також і привізні — порцелянові люльки, власниками яких були представники більш заможних верств населення[11]. Протягом століття козаки повністю копіювали османський стиль, проте наприкінці XVII століття на козацьких люльках почав з'являтися український орнамент. Також змінився і матеріал виготовлення мундштука — в той час як османські та європейські люльки були повністю виготовлені з глини, козацькі виготовлялися з деревини або очерету. З часом козаки почали виготовляти люльки повністю з деревини (вишня, груша). Серед козацтва були найпоширеніші «носогрійки» — люльки з короткими мундштуками[12]. У часиГетьманщини заборонялося курити люльку на вулиці у нічний час. Нагляд за дотриманням правила виконувала нічна варта[13]. За народними повір'ями, у жодному разі не можна було різати люльки з осики — проклятого дерева, на якому за однією з версій повісився Юда. Не можна було різати люльки з дуба — дерева, священного для наших предків. Люльки з хвойних порід вважалися неякісними, оскільки їх смолистий запах цілковито заглушав аромат самого тютюну. Хоча інколи зустрічалися люльки для незаможних саме з сосни. Найчастіше матеріалом для мундштука служив порожнистий всередині очерет. Такі мундштуки практично ніколи не чистили — і коли в ньому накопичувалися смоли, його просто викидали, змінюючи на новий, адже матеріал для нього завжди був під рукою. Серед козацтва були поширені аксесуари до люльки і тютюну — кисети «капшуки» для зберігання тютюну, часто вишиті нареченою чи матір'ю, сталеві «кресала» для добування вогню, часто викувані у формі стилізованих тварин (вовки, коні, птахи тощо), «затичка» для набивання тютюну в люльку, «протичка» для чищення люльки. Люльку та аксесуари козаки носили частіше в поясі або в накладному мішку «гаману», який кріпили до пояса.[14] уріння вважалося мало не символом молодецтва, а «добра люлька» була поставлена в один ряд нарівні з «ясною зброєю» — холодною зброєю. Знаменитий гоголівський Тарас Бульба загинув лише тому, що не захотів, щоб його люлька дісталася ворогові[15]. Суміш трав, яку палили козаки до появи тютюну (більш-менш дешевий османський тютюн з'явився в Україні наприкінці XVII століття), досі є предметом дискусій серед істориків. Вважають, що це міг бути збір трав, котрі росли у степах України, а саме — деревій, чебрець, полин, будяк, валеріана лікарська, м'ята та борщівник. Крім вищезазначених рослин, які мали, як вважали козаки, суто лікарський вплив, в народному середовищі в курильні суміші додавали також трави, що мають сумнівне значення з точки зору практичної медицини, проте відповідали віруванням, наприклад, «чаклун-траву», «розрив-траву». Про «чаклун-траву» є наприклад згадка, що її курили козаки «щоб шабля не брала». У тих же запорожців існували й інші важливі для їх «фаху» рецепти: • Для очищення крові після поранення потрібно палити тернове листя і його сушені квіти; • Для того, щоб відігнати «чорні думки», курили з тютюном сушений полин; • Козаки-«могильники», що несли невсипущу варту на степових могилах-курганах, для поліпшення зору курили висушену тирсу, тобто ковилу.[14] Також на Січі існував цікавий звичай, в якому люлька виступає як предмет ритуальний, що використовується для колективних дій: Люлька складається з двох основних частин — стамеля (складається з чаші, тютюнової камери, цибуха з гніздом) і мундштука (складається з шийки мундштука, власне мундштука, витонченої частини мундштука і загубника)[24]. Чаша (англ. bowl)— це кругла широка частина люльки, усередині якої знаходиться тютюнова камера. Вершина чаші називається обідком/голівкою (англ. Rim/Head) а дно ногою (англ. Foot)[24]. Тютюнова камера (англ. tobacco chamber)— частина чашки люльки, що заповнюється тютюном. Розміри камери підбираються в залежності від кількості тютюну, який звичайно хоче палити люлькокур. Також вважається, що великі камери найкраще підходять до тютюну, який згоряє відносно швидко, маленькі — до повільно тліючого. На стінках тютюнової камери в процесі куріння утворюється шар нагару (англ.Char/Cake), що до певної товщини (близько 1,5 мм[25]) виконує корисні функції — захист від перегріву, вбирання вологи та покращення смаку тютюну. Такий захисний шар іноді наносять вже при виготовленні люльки — цей процес називається карбонізацією (частина люлькокурів вважає, що краще відразу видаляти карбонізацію і обкурювати люльку як звичайну), але найчастіше це не позбавляє від подальшого обкурювання вручну. Досі існує полеміка з приводу необхідності та розміру нагару в камері — є як прихильники повного видалення нагару після кожної чистки, так і прихильники того, аби нагар був товщим ніж 1,5 мм. Дно тютюнової камери (або місце її проекції на чаші) називають п'ятою (англ.Heel)[24]. Цибух або чубук (англ. shank) є продовженням чаші, їх практично завжди роблять з однієї заготовки. Усередині цибуха знаходиться димовий канал від чаші до мундштука. Поверхня чубука яка контактує з мундштуком називається торець чубука (англ. Shankface)[24]. Мундштук[26] (англ. stem) — частина люльки, один кінець якої курець тримає в роті, а другий з'єднаний з цибухом. Зазвичай виготовляється з акрилу чи ебоніту. Рідше трапляються мундштуки з бурштину та дерева. Часто прикрашається кільцем/ферулою (англ. Band) з різноманітних матеріалів — бурштину,срібла, слонової кістки, екзотичних порід дерев тощо. Виділяють чотири основні форми мундштука (в перерізі): • кругла (більшість люльок) • овальна (наприклад, «канадський», англ. Canadian та «мунтштук-дроворуб» англ. lumberman) • квадратна (англ. foursquare) • ромбічна (наприклад, «бульдог» — англ. bulldog) Існує чотири основні види мундштука: • англ. tapered — клиновидний (класичний) • англ. saddle — сідловидний • англ. lovatsaddle — вкорочений сідловидний, для люльок з довгим чубуком (наприклад англ. Lovat — що і дало назву цьому виду) • англ. spigot, англ. Army bit (англ. Army mounted) — конічний. Мундштуки англ. Spigot відрізняється від англ. Army bit відсутністю посилення з'єднання металом Загубник або прикус (англ. lip) — це закінчення мундштука, яке тримають між зубами і губами. Його форма багато в чому визначає одержувані при палінні відчуття. Звичайний загубник традиційної та найпоширенішої форми: загубник плаский, однаковий за шириною з витонченою частиною мундштука і дим з розширення до виходу каналу потрапляє безпосередньо на язик. Така форма має назву англ. standart bit («класичний») або англ. fishtail («риб'ячий хвіст» — якщо загубник перевищує за шириною витончену частину мундштука). Щоб уникнути прямого потрапляння диму на язик, був винайдений особливий вид загубника — системи англ. Peterson (англ. P-lip). У цьому випадку дим виходить через отвір у верхній частині мундштука в напрямі піднебіння. Кінчик язика при цьому розташовується у невеликій виїмці мундштука. Переваги цієї форми актуальні не для всіх — для деяких курців дим, що йде до піднебіння, менш приємний, ніж при контакті з язиком. Люльки з таким загубником трохи важче чистити. Також існують більш рідкісні форми загубників як англ. double bore bit, англ. denture bit тощо.[24]. Шийка мундштука або шип, цапфа, тенон (англ. tenon) — частина мундштука, за допомогою якої він з'єднаний з пазом/гніздом/мортизою (англ.Mortize) — виїмкою в чубуці. Найслабша частина конструкції. Практично завжди виготовляється з того ж матеріалу, що і мундштук. На початку ХХ сторіччя часто виготовлявся з металу, нині іноді трапляються вклеєні шийки із тефлону. Також існує спосіб кріплення мундштука до чубука без використання шийки мундштука — англ. Army Mount/Spigot, коли конусоподібний мундштук безпосередньо вставлявся в чубук — цей спосіб був вигаданий Чарльзом Петерсоном під час Першої світової війни для солдаів, у яких часто ламалась шийка мундштука[24]. Димовий канал (англ. air passage) — простір, по якому дим проходить від чаші до мундштука через чубук[27]. Може бути розрахований на використання вставного фільтру чи охолоджувача. Якість обробки каналу впливає на властивості люльки в цілому. Фільтр — змінна вставка в димовому каналі для регулювання та охолодження димового потоку[28]. Зазвичай виготовлений у вигляді картонної гільзи з активованим вугіллям або паперової скрутки діаметром 3, 6 або 9 мм. Зустрічаються фільтри у вигляді циліндру з бальси, а також інші екзотичні і саморобні конструкції. Найбільш прийнятними з боку смакових та очисних властивостей є бальсові фільтри. Люлька спеціально виготовляється під фільтр певного розміру, але фільтрову люльку можна використовувати і без фільтра або зі спеціальним багаторазовою вкладкою, котра його замінює. Вважається, що фільтр так само служить для адсорбції нікотину і смол, а також для зниження вмісту вологи в тютюновому димі. Майже всі фільтри впливають на смакові відчуття, а якщо тютюн дуже ароматний або гострий, фільтр може захистити від печії на язиці. Але при палінні високоякісних тютюнових сумішей часто поглинаються найніжніші смакові тони, які, власне, і приносять задоволення курцеві. Менше за інших на смак впливають фільтри з бальсового дерева, пінки або паперу. Якщо не витягати фільтр після куріння, то накопичену ним вологу він повертає деревині і люлька псується. Охолоджувач — аналог фільтру. Він також розташовується у димовому каналі. Зазвичай це невеликий шматок алюмінію довжиною до сантиметра, який застосовується для охолодження диму. На практиці зазвичай не працює, тому часто не використовується. На відміну від люльок з фільтром, не вимагає вставляти на своєму місці спеціальних вкладок[29]. Матеріали для виготовлення люльки[ред. • ред. код] Дерево[ред. • ред. код] Здавна люльки виготовляли з тих порід деревини, котрі притаманні тій чи іншій місцині. Для виготовлення люльки використовувались стовбури та достатньої товщини гілки дерев. Так, в Німеччині це була деревина бука, а в Італії — оливкового дерева (іноді досі зустрічаються люльки з цього матеріалу; їх придатність для люлькопаління вивчається). В Україні люльку часто виготовляли зі стовбурів та гілок вишні, липи, берези, груші, дуба. Однак сьогодні ці матеріали вважаються неприйнятними, адже вони псують смак тютюну, часто прогоряють та не всмоктують вологу. Такі люльки найчастіше мають декоративний характер і не використовуються люлькокурами. Кап[ред. • ред. код] В той час як звичайна деревина не підходить для використання, на сьогодні найкращим матеріалом вважають пухлиноподібні утворення на деревах (відомі як капи), а точніше — вже понад століття найкращим матеріалом для виготовлення люльок вважається бріар, який добувають з капів коріння еріки деревовидної (більшість люлькокурів помилково вважають, що бріар це назва рослини, хоча частково вони праві — лише у Франції ця рослина має назву фр.Bruyère , в той час в усьому світі використовують назву «еріка»). Бріар використовується з XIX століття[30]. В залежності від країни походження, структури волокон, наявності дефектів на кшталт каверн (порожнин) чи сендпітів (врослих піщинок) ціна на бріар значно коливається. Якість вихідного бріару істотно впливає на смак і вигляд люльки. Заготівля якісного бріару потребує особливої майстерності, його потрібно правильно збирати, різати, кип'ятити, сушити, витримувати і, зазвичай, люлькові майстри самі цим не займаються. Можливо, єдину незначну конкуренцію бріару може скласти кап коріння суничного дерева, спорідненим із ерікою деревовидною. Люльки з капів цієї рослини, як і бріарові, не змінюють смак тютюну та чудово вбирають вологу, проте мають менш привабливий вигляд. Особливістю люльок з суничного дерева також є те, що вони легші від бріарових. Деякі люльки роблять з капів таких дерев як береза, липа, вишня та багатьох інших, проте такі матеріали мають ще гірші властивості. Морта[ред. • ред. код] Іноді зустрічаються люльки виготовлені з морти — деревини дуба, що сотні років був похований під мулом водойм. Матеріал досить термостійкий, надзвичайно добре всмоктує вологу, що робить його дуже придатним для виготовлення люльок. Колір, в залежності від кількості в ньому мінералів (а не віку) буває від чорного до рожевого з візерунком річних кілець[31]. Морська пінка[ред. • ред. код Пінка — білий пористий мінерал, основні поклади якого знаходяться в Туреччині. Використовується із XIX століття. Такі люльки називають пінковими[32]. Пінкова люлька зазвичай прикрашена різьбленням. У старовинних люльках з самої пінки робилася тільки чашка, а чубук і мундштук були звичайно дерев'яними. Дорожчі люльки мали пінкового чубука, складеного з декількох частин; для мундштуків використовувався бурштин. Сучасні пінкові люльки за формою та конструкцією близькі до бріарових. Дешеві люльки зазвичай зроблені із пресованої крихти, яку не можна порівняти зі справжньою люлькою з монолітної пінки. При обкурюванні біла пінка набуває коричневого кольору. Також пінка є обов'язковим компонентом люльок Gourd Calabash (або Gourd Calabash «підробок», де тикву замінюють більш дешевим червоним деревом чи бріаром), де використовується для виготовлення вставки до тиквеного стамелю. Особливість люльок з даного матеріалу є те, що їх можна багаторазово палити (при цьому не боятися перегрівання і прогару), вони крихкі (якісні компанії виробники завжди продають разом з люлькою спеціальний футляр для неї) та вимагають особливого догляду (наприклад, недопустимість утворення нагару). Глина[ред. • ред. код] Глина раніше широко використовувалася для виготовлення люльок[33]. Європейські люльки з глини зазвичай були цільними, мали маленьку чашку і довгий тонкий цибух (він же мундштук). У них був характерний виступ під чашкою, призначений для того, щоби сильно нагріту люльку можна було безпечно спирати об стіл. Такі люльки легко ламалися, але вони вироблялися масово і коштували дешево. Їх можна було давати покористуватися (наприклад, у готелі — відвідувачам). Людина могла для гігієни просто відламати кінцівку цибуха або прожарити люльку до червоного на вогні в печі або каміні. Османські та козацькі глиняні люльки, навпаки, мали глиняну чашу, дерев'яний мундштук і за конструкцією були подібні до пінкової. Сьогодні глиняні люльки практично не зустрічаються та не використовуються. Порцеляна[ред. • ред. код] Люльки з порцеляни з'явилися на початку XVIII століття, одразу ж після поширення цього матеріалу в Європі. Особливу популярність мали порцелянові люльки у формі англ. Stummel (нім. HolländischesModell — голландська модель), коли чаша нагадувала по формі тюльпан, і з'єднувалася з допомогою ніжки з основною конструкцією (яку раніше виготовляли з рогу, а потім також стали виготовляти з порцеляни), яка переходила у довгий мундштук. Як і глиняні люльки — наразі практично не зустрічаються і не використовуються[34]. Гарбуз[ред. • ред. код] З гарбуза із чашами з морської пінки виготовляють найцінніші люльки — англ. Gourd Calabash (обидва слова означають гарбуз)[35]. Але ці люльки складні у виготовленні (під час вирощування гарбузові придають штучну форму, яка необхідна для майбутньої люльки) і досить дорогі. Тому виробники використовують бріар або цінні породи дерев (червоне дерево), видаючи їх за гарбузові. Основною особливістю гарбузових люльок є повітряна камера, розташована нижче чаші, в якій дим охолоджується, висушується і пом'якшується. Чаша з морської пінки дозволяє спокійно курити люльку, без страху за перегрів і подальший прогар люльки. Відомими виробниками люльок з даного матеріалу є компанія«нім. Strambach»[36]. В пострадянських країнах пов'язані з образом Шерлока Холмса, що є частковою помилкою. Насправді, Шерлок Холмс з книг Конана Дойля використовував ще популярну і поширену в ті часи люльку Cutty з глини, що не прийняли до уваги творці радянських екранізацій.[37] Кукурудзяний качан[ред. • ред. код] Інші матеріали[ред. • ред. код] Також у рідкісних випадках люльки виготовляють з синтетичних матеріалів, скла (для наркотичних речовин) та різноманітних металів (кісеру). Плюсом таких матеріалів є можливість легко надавати люлькам різноманітних форм і кольорів, та їх висока жаростійкість. Форми люльки[ред. • ред. код] Форми люльок складалися історично серед майстрів люльок. Деякі з цих форм винайдені лише заради естетики, тоді як інші зумовлені функціональними особливостями. Наприклад, англ. Pot підходить для швидкого викурювання люльки; англ. Stubby та англ. Vest Pocket транспортабельні, оскільки мають малі розміри/складаються; англ. Poker можна ставити на рівну поверхню і вона не перевернеться завдяки плоскому дну; англ. Cavalier має спеціальну ємність, де осідають продукти, що виділяються при палінні люльки (наприклад, смоли); англ. Churchwarden підходить людям, які не люблять тримати люльку в зубах, але водночас воліють розслабити руку. Практично кожна з прямих класичних форм (крім форм англ. Canadian family) може бути виконана із зігнутим чубуком і мундштуком. Тоді до назви додається слово «бент» (англ. Bent) (максимальний бент називається «фулл бент»; проміжні варіанти — 1/8 (найменший, ледь помітний) , 1/4 (помітний), 1/2 (сильний, майже фулл бент)). Деякі зігнуті форми люльок мають власну назву (приклади наведено нижче; зображення деяких форм люльок нижче одразу подаються у вигляді бентів). Загальноприйнятої класифікації зараз не існує. Тут представлена найпоширеніша класифікація