Любанка

Люба́нка, -ки, ж. Возлюбленная. Желех. Ум. Люба́ночка. Гол. II. 465.

Значення

Той,якого люблять.

Людина до якої відчувають почуття глибокої сердечної прихильності,прив'язаності або сильного інтересу до когось чи чогось. Любанкою також називають внутрішній, духовний потяг до чого-небудь; глибоку повагу, шанобливе ставлення чи приязнь до людини.

Людина, що знаходиться в любовному зв'язку з ким-небудь.

Іменник «любанка», який утворено від іменника «кохання», відоме всім слов'янським мовам: біл. кахаць, рос. кохать («доглядати»), чеськ. kochati, пол. kochać, церковнослов. кохати. Походить від прасл. *koxati («доглядати, дбати»).

Приклади з літератури

Заграй мені, любанка, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Леся Українка);

Ти мене, любанка, проведеш до поля ( М. Рильський).

Коли вмерла перша жінка, він сказав собі, що не ожениться, бо не знайде вже такої вірної любанки ( М. Коцюбинський )

Словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Джерела та література

Українсько-російський словник. 2008.

"Словопедія" Фразеологічний словник української мови

Ілюстрації