Лучник

Лучник, -ка́, м. 1) Труба для вывода дыма изъ хаты, при освѣщеніи ея лучиною. НВолын. у. 2) Дѣлающій луки. 3) Стрѣлокъ изъ лука. Були мізерні лушники, що знали тільки лук та сагайдак, та стріли. К. Дз. 179.

Сучасні словники

ЛУ́ЧНИК, а, чол., іст. Воїн, озброєний луком. Лучники і топірники, хоч самі бліді й тремтючі, обступили боярина (Іван Франко, VI, 1951, 54); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники — піше військо (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24);

Той, хто стріляє з лука. Засвистали, пронизуючи повітря, списи, диски, ядра, стріли лучників (Радянська Україна, 9.VI 1963, 1); 

рідко. Майстер, що виготовляє луки. В Києві в кінці XV — на початку XVI ст. існували цехи кравців, кушнірів, шевців, ковалів, пекарів, ювелірів, лучників (Історія УРСР, ї, 1953, 125).

Ілюстрації

Медіа

.

Іншими мовами

Archer(англ),лучник(рос),arciere(італ)

Джерела та література

http://sum.in.ua/s/luchnyk