Луснути

Луснути. См. Лускати.

Сучасні словники

Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови

Луснути -ну, -неш, док. неперех. Однокр. до лускати.

• неперех. , перен. Зазнати цілковитого провалу, краху.
• перех. і без додатка, фам. Сильно вдарити кого-, що-небудь об щось.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

до лускати. Жартуй, глечичок, поки не луснув (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 315); Про нього говорили, що коли б земля луснула навпіл, то й в цьому випадку Сахно акуратно прихопив би зваркою в кількох місцях половинки (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 140);

• Хоч [ти] лусни: а) про неможливість здійснення чого-небудь; ніяк. — Більше того, що дають наші прилади, вони не дадуть, хоч лусни (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 243); б) незважаючи ні на що. [Палажка:] Не пущу! Хоч ти тут лусни! (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 502);
• Щоб він (ти) луснув — лайливий вираз незадоволення ким-, чим-небудь.
• Щоб я луснув — уживається як категоричне запевнення в чому-небудь.
• Як не лусне — дуже гладкий, товстий. Морда як не лусне (Номис, 1864, № 8592); — Поглянь на нього, чорнобородого — як не лусне! (Олесь Донченко, III, 1956, 97).

1. Потерпіти повну невдачу, крах. Він тільки знав, що його сподіванки на додаткові дві тисячі луснули (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 87);
2. Сильно вдарити кого-, що-небудь об щось. Дід Панас луснув щуку по голові довбешкою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 60);

Словник фразеологізмів

• лу́скати / лу́снути від (зі) смі́ху. Дуже сміятися, реготати. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, .. вона соромилася до сліз (О. Кобилянська);
• лу́снути зі зло́сті (з се́рця). Дуже розсердитися. — Нехай тоді Олекса узнає, що я йому родич: сказиться, лусне з серця!.. (С. Васильченко).
• терпе́ць увірва́вся (урва́вся, лу́снув) / урива́ється кому, в кого і без додатка. Хтось не може більше витримувати чого-небудь, остаточно втратив спокій, душевну рівновагу.

Ілюстрації