Лоскотати

Лоскота́ти, -чу́, -чеш, гл. Щекотать. Наближує пальці ті до дитинки і лоскоче його під ручками, воно сміється. Чуб. III. 84.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЛОСКОТАТИ, очу, очеш, недок.

1. перех. і неперех. М'якими дотиками до шкіри викликати легке нервове збудження, звичайно супроводжуване сміхом. Повалила [Настя] Соню на гичку й почала лоскотати (Степан Васильченко, II, 1959, 197); Якщо лоскотати долоню дитини, то вже в перші місяці життя вона відповідає тим, що затискує її (Шкільна гігієна, 1954, 60); У страшенній тривозі почав Тоньо трясти братом, .. пробував лоскотати попід пахи (Іван Франко, III, 1950, 13); Петруня гребе веслами. Наталя йому заважає — очеретовою квіткою лоскоче по його обличчю (Степан Васильченко, III, 1960, 347); Я нахилився до неї. Її волосся лоскотало мені вухо (Юрій Яновський, II, 1958, 43);
// Такими дотиками протягом тривалого часу викликати нервову реакцію (про дії русалок). І незчулась, як зуспіли Дніпрові дівчата — Та до неї, ухопили, Та й ну з нею гратись, Радісінькі, що піймали, Грались, лоскотали, Поки в вершу не запхали... (Тарас Шевченко, I, 1963, 359);
// що, в чому. Викликати легке подразнення у носі, горлі тощо. Чудові пахощі лоскотали в носі, в горлі, по язиці (Нечуй-Левицький, I, 1956, 119); Дух свіжої линини лоскотав ніздрі, спирав віддих (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 22);
// безос. Било в ніс солоною рибою, лоскотало горло пахощами яблук (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 164). ♦ Аж у ноги лоскоче — дуже хочеться чого-небудь. — Так якось кортить побачити людей у щастю.. Ну, кортить, аж у ноги лоскоче (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 63).

2. перех., перен. Приємно збуджувати, тішити. Ті привітні дівочі голоси лоскотали їй серце, пестили душу (Панас Мирний, IV, 1955, 119); Каргат знав слабість свого учителя до перебільшень, та пророкування приємно лоскотали його самолюбство (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 285).

Ілюстрації