Лепетиця

Лепети́ця, -ці, ж. Болтунья. Ном., стр. 294, № 121.

Сучасні словники

Ударение: лепету́нья ж. разг. Женский род к существительному: лепетун. Похожие слова лепетун — Тот, кто лепечет Толковый словарь

Лепетиця (Розм.) Та, хто лепече (зазвичай про дитину)

Ілюстрації

Кашубська казка

Лепетиця Бася Рибалки неговіркі, це всякий знає. У море вийдуть - мовчать, на берег повернуться втомлені - і тут рідко від них слова дочекаєшся. І не диво. Рибак з ким справу має? З рибами. А риби народ мовчазний, та й людського голосу вони не люблять, лякаються. І дружини рибальські скупі на мовлення, і матері даремно слів не витрачають.

Тільки і в сосновому бору не всяке дерево прямо росте. І в стаді, буває, вродить корова з кривими рогами. Так ось, в одному рибальському селищі, що розкинулося біля самого моря, жила дочка рибалки на ім'я Бася, на прізвисько Брехуха, а прізвисько люди не дарма дають.

Сама-то Бася була дівчина непогана, є красива і серцем добра. Зате язичок у неї - що тріскачка, якій виробів та ворон в саду розполохують. З ранку до вечора меле - слова, ніби зерно з дірявого мішка, сиплються.

Батько її, коли негода видавалася і в море виходити не можна було; вуха клоччям затикав, щоб дочку не чути. Але нашу Басю так просто не перехитриш: погано батькові чутно - значить, голосніше кричати треба. Втратить старий рибалка терпіння, скаже: «Краще б пішла погуляла». Ну, вона миски та горщики кине, вбереться і піде по селищу. До одним сусідам зайде - поговорить, до інших загляне - знову поговорить. Звідки тільки у неї слова бралися!

Одного ранку прокинулася Бася, а батько вже в море збирає ся, високі рибальські чоботи взуває. У Басі очі розкрилися і рот розкрився.

- Батько, а батько! Послухай, який мені сон дивовижний привидівся. Ніби ложка скаче по столу навколо чавунця і йому свій сон розповідає. А ложці снилося, що чавунку снилося, ніби він ложці колечко подарував. Прокинулася ложка, а колечка-то немає. Адже це ложці снилося, що чавунку снилося ... Як ти думаєш, батько, колечко було чи ні?

Батько тільки головою покрутив. Бася все не вгамовується.

- Купив би ти мені таке колечко.

- Відчепись! - розсердився нарешті старий рибалка. - Хоч перед ловом помовчала б. Ну як риба почує ?! Жодна адже в мережу не піде.

- Ось і чавунець ложці говорив: відчепися та відчепися. А камінчик в колечку зелений, як морська хвиля.

Батько плюнув, грюкнув дверима і пішов.

Образилася Бася, надулася на батька. Одягла сукню краще, вирушила по сусідах сон розповідати.

Такий вже день у Басі видався невдалий - жодна сусідка її слухати не стала. Все від неї відмахуються, своїми справами займаються.

"Ніхто мене не любить! - сказала собі Бася. - Піду звідси світ за очі. Може, знайду людей привітніші ».

Так недалеко її ноги забрали. Вийшла за село, села на камінь і заплакала. І повертатися не хочеться, і йти нікуди, і поговорити ні з ким.

Раптом бачить крізь сльози - крокує стежкою молодий рибалка з в'язкою хмизу.

Жив той рибалка на самій околиці селища в бідній хатині з дикого каменю. Батько у нього потонув, коли він ще малим був, мати незабаром померла від туги за чоловіком, і залишився він один-однісінький.

Підійшов молодий рибалка до Басьо, запитав, що вона тут робить, чому плаче.

У Басі разом сльози висохли. Затріщала вона, як сорока, всі свої образи миттю виклала.

Тут рибалка їй відповів:

- Ось як негаразд виходить - з тобою говорити не хочуть, а мені ні з ким словом перемовитися.

Потім подумав, подумав і сказав:

- А може, й добре! Чи не одружитися нам?

- Одружитися? Тебе як звуть?

- Сташек.

- Мене Бася. А прозвали Брехуха. За що - сама не розумію. Я адже більше мовчу. Уві сні не поговориш, за їжею не поговориш ... Рідко-рідко коли слівце вимовити доведеться. А піти за тебе я згодна. Тільки у батька спроситися треба. Запитаєш?

- Ясна річ, спершу.

Почекав Сташек вечора, надів чисту сорочку і відправився Басю сватати. Все як годиться сказав: так і так, надайте мені честь поріднитися зі мною, віддайте мені руку вашої дочки.

Батько відповідає:

- Подумай! Рука-то рука, але ж мова в додачу.

- Нічого. Веселіше буде, - каже молодий рибалка.

Батько знизав плечима, сказав:

- Хоч завтра весілля грайте. А я попередив!

Зажили Сташек з Басей удвох. Непогано жили. Бася десять слів промовить, Сташек на одне відповість, дев'ять повз вуха пропустить.

Одне погано - нестача в усьому. Мережі старі, човен дірявий, а на нові Ніяк не розстаралися. Тепер двоє годуються, так Бася ще вбиратися любить.

Ось як-то почався шторм, розбушувалося море. Сім днів свистів вітер, рвав піну з гребенів. На лов Не вийдеш, з хатини носа НЕ висолопиш. Тут вже Сташек не раз згадав старого рибалки, Васиного батька. В голові у нього від балаканини дружини так і гуло. Ледве дочекався, щоб шторм притих.

До вечора сьомого дня ліг вітер. Сташек прожогом з хатини вискочив. Сказав тільки:

- Піду подивлюся, чи не намило чи піску в човен.

І правда - повна човен піску. Сташек пісок вигріб, а додому повертатися не хочеться.

«Повернуся, - думає, - пізніше, авось Бася засне. Уві сні-то вона у мене мовчить. А ось кажуть, є такі люди, що і спросоння розмовляють. Щасливий я ще людина! »

Йде Сташек уздовж берега. Раптом чує, ніби під скелею застогнав хтось. Зупинився - точно, стогне, голос тоненький, жалібний. Підійшов ближче, придивився. І правда - під скелею, між каменів лежить жінка. Жінка не жінка - диво морське. Волосся зеленуваті, в воді, ніби водорості, колишуться, замість ніг лускатий хвіст ... Русалка! Провалитися на цьому місці - русалка та й годі!

- Ти що тут робиш? - запитує Сташек.

- Ох, людина, - відповідає русалка, - не в добрий час я з дна піднялася. Закрутило мене штормом, по піску волочило, об каміння кидало. Місця на мені живого не залишилося ..

- Що ж з тобою робити? - каже Сташек. - Ходімо зі мною, дружина тобі рани перев'яже.

- Як же я піду? У мене ніг немає. Я тільки плавати вмію.

- Ну, так я тебе знесу, - сказав Сташек.

Взяв русалку на руки і поніс додому.

Бася зраділа. Нарешті у неї подружка буде. Та яка! Ні у кого такої немає. Ось з ким наговоритися можна, ця вже нікуди не піде.

Почала Бася за русалкою доглядати: на синці - примочку, на садна - присипку. Жарко русалку від вогнища стане - вона її водою поливає, зелені волосся розчісує. Руки у Басі швидкі, спритні, а мова того швидше. Так і сипле словами, так і сипле ...

День за днем ​​... Поправилася русалка, запити назад в море.

Бася поплакала - шкода з русалкою розлучатися. А Сташек взяв морське чудовисько на руки і поніс на берег. У воду глибше зайшов і відпустив русалку.

Гойдається русалка на хвилі і каже:

- Спасибі тобі, добрий чоловіче, і дружині твоєї спасибі. Хороша вона у тебе, тільки базікає багато.

- Ось-ось, - підхопив Сташек, - якщо б за кожне її слово платили по грошу, ми б розбагатіли за дві секунди. Я б човен нову купив, мережі справив.

- Так за чим справа стала? - відповідає русалка. - Нехай воно так і буде. А я все думала, чому вас обдарувати. Тепер прощай!

- Прощай! - сказав Сташек.

Тут русалка плеснула хвостом і пішла в глибину.

Повернувся Сташек додому - в хатині дзвін і стукіт варто. Це його Бася з хмизом та з вогнищем розмовляє, а з рота у неї так і сиплються мідні грошики, розкочуються по підлозі.

- стримано русалка своє слово! - сказав Сташек.

- Он воно що! - вигукнула Бася. - А я-то думала, з чого б це вони з мене сиплються.

Стали Сташек з Басей грошики перераховувати і в кошик збирати. Сташек про, себе вважає, а Бася встигає наговорити на дві жмені мідних монет. Весь час чоловіка з рахунку збиває.

- Чи не піде у нас так справа! Невже не можеш помовчати трошки?

- Як так помовчати ?! Я для тебе стараюся побільше грошики наговорити. А ти мене дорікати. Так я тепер і рота не закрив. Нехай сиплються день і ніч.

Тут Сташек перелякався не на жарт. Схопив шапку і побіг знову до моря, до тієї самої скелі.

Визирав, визирав, раптом плеснуло щось під скелею. Це русалка випливла.

- Чи не мене шукаєш? Або негаразд?

- Та не зовсім добре, - відповідає Сташек. - Зраділа Бася твоєму подарунку. Тепер її не зупиниш, день і ніч, каже, буду язиком молоти.

Засміялася русалка, ніби дзвіночок задзвенів.

- Бідний ти, бідний, - сказала. - Ну ось що, давай так переінакшимо. Тепер за всякі нісенітниці, що вона меле нічого не буде, а мовить розумне слово - тут срібна монета з губ покотиться. Чи добре так вийде?

- Та начебто непогано, - відповідає Сташек, - а тільки хто його знає.

- Ну, тоді приходь сюди в повний місяць. І я припливу.

Відправився Сташек додому, все Басьо розповів.

Вона стривожилася.

- А як дізнатися, що це за слово розумне, яке дурне?

- Ось викотиться срібна монета, так і дізнаєшся, що позначилося у тебе розумне слово.

Настав молодик, тоненький серп над морем піднявся, а Сташек вже на скелі русалку чекає.

Виплила вона, помахала йому білою рукою і питає:

- Ну що, купив нові мережі? Справив новий човен?

- Куди там, за весь час три срібні монети викотилися. Перший раз сказала: «Ох, суп я сьогодні пересолила». Другий раз сказала: «Холоднішає, під куртку теплу сорочку одягни». А в третій раз саме розумне слово сказала: «Досить базікати, пора спати лягати». І адже що собі в голову вбила - ніби чим вона більша говорити стане, тим частіше розумні слова попадатися будуть. Вже не знаю, що і робити, прямо хоч з дому тікай!

Задумалася русалка. Потім каже:

- Ти ось що дружині скажи: якщо вдасться їй день промовчати, до вечора у неї з уст золота монета скотиться.

Вислухала Бася Русалчин слова і замовкла. Спати лягли - мовчить, встали - мовчить. Обід Сташека подає мовчки. А за вечерею раптом розсміялася.

- Ти що смієшся? - чоловік запитує.

- Так сьогодні сусідський собака за нашою кішкою погналася, а кішка ...

Тут Бася грюкнула себе по губах і заплакала.

- А я-то цілий день намагалася. І навіщо ти мене запитав ?!

- Ну нічого, - втішає її Сташек. - Може, завтра золоту монету намолчішь.

Тільки й назавтра нічого не вийшло. І все-то одне слівце сказала Бася, а монета знову пропала.

Став Сташек помічати, що з дружиною щось негаразд. Раніше була весела, тепер, коли не прийди, сидить в куточку і плаче нишком. Раніше була рум'яна та пухкенька, тепер з лиця спала, зблідла. Та й самому йому чогось на кшталт не вистачає. Тихо в хаті, як у ті часи, коли він один-однісінький жив. Чим далі, тим гірше. Зовсім злягла Бася. Так ослабла, що ні їсти, ні говорити не може.

Ледве Сташек молодика дочекався. Піднявся на скелю, кинув в море три монети срібних, три золотих і закричав:

- Спасибі тобі, русалка, за подарунки. Та не потрібні вони нам. Як жили, так і жити будемо. Я стану рибу ловити, а мила моя женка нехай щебече, скільки її душа забажає.

Чути, десь в хвилях засміялася русалка, а де - не видно. Тільки і розібрав Сташек:

- Будь по твоєму!

Як дізналася Бася, що не треба мовчати, відразу одужала, повеселішала. І Сташек радіє з нею разом.

З того часу зовсім гаразд чоловік з дружиною зажили. Скоро вони і нову мережу завели, і новий човен купили. Улов у Сташека були багаті. Чи то йому так щастило, чи то русалка в його мережі рибу заганяла. Всяке може бути! ..