Кутуля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Плохо жевать (напр. о беззубомъ). Вона не їсть, а кутуля, як та баба. Кобеляк. у. Хліб як сухарь сухий, насилу кутуляв його Чіпка. Мир. ХРВ. 179.
