Куруківська угода між представниками польського уряду і запорозькими козаками
Текст угоди написаний польським командуванням
1625 р. 27 жовтня
Куруківський договір 1625 р. — угода, укладена коронним гетьманом С. Конєцпольським і козацькою делегацією на чолі з кошовим отаманом Війська Запорозького М. Дорошенком 27 жовтня (5 листопада) 1625 р. в урочищі Ведвежі Лози біля Курукового озера (неподалік сучасного м. Кременчука) під час повстання М. Жмайла. Одним з найважливіших наслідків Куруківської угоди був остаточний поділ козацтва на дві групи: реєстрових, заможніх (дуків), за якими визнавалися урядом козацькі права й вольності і які здебільшого дотримувалися угодовської позиції щодо польського уряду; нереєстрових, "випищиків", що за Куруківською угодою, мусили повернутися в кріпацтво. Їхнім цетром стало Запоріжжя. Вони займали непримеренну позицію щодо магнатів, шляхти і всіх польських властей.
<...>Найбільше і найсерйозніше непокоїли Річ Посполиту морські походи козаків, які вони робили всупереч забороні уряду, а також їх свавільства, які вони чинили в містах. Злочини ці зазнали належної кари від зброї коронного війська. Тим, які через щастя і з волі божої уникнули страти коронного війська. Тим, які через щастя і з волі божої уникнули страти і зберегли життя, обіцяючи надалі віддати його на службу Речі Посполитій, ми іменем його королівської милості і Речі Посполитої оголошуємо прощення; всі вони, як ті, що лишаться на службі його королівської милості, так і ті, які по волі його королівської милості повернуться в свої домівки, не мусять нести ніякої відповідальності з умовою, що вони виявлятимуть до начальників належну пошану і покору, не будуть втручатися в розпорядження судової і адміністративної влади і захоплювати доходи. Ми вважаємо справедливим, щоб військо запорозьке, яке складається з підданих його королівської милості мало голову або старшого, за прикладом давніх років, призначеного королем або гетьманами коронними1 з відома його королівської милості. Тому на основі повноваження, даного від його королівської милості і Речі Посполитої, його милість пан воєвода сендомирський, гетьман польний коронний, з відома всіх нас затвердив старшим обраного козаками пана Михайла Дорошенка2.
І надалі козаки повинні будуть коритися виключно тому старшому, якого самі вони оберуть, але який буде затверджений королем його милістю або його наслідниками, польськими королями. На подання коронних гетьманів <...> Через те, що король його милість бажає для кращого порядку знати число козаків, щоб мати змогу заохотити більш заслужених до успішної служби Речі Посполитій, то він доручив скласти правильний список війська запорозького з зазначенням числа козаків, які проживають у кожному місті його королівської милості. А що перепис цей зручніше зробити на місці, ніж тут, то ми призначаємо строк з 6 листопада по 18 грудня нового стилю поточного року. Протягом цих 6 тижнів козаки мусять скласти правильні реєстри, які неперевищують 6 тисяч з зазначенням скільки їх живе в кожному старостві. Реєстри ці мусять бути подані або його милості коронному гетьманові, або панам комісарам, для цього призначеним. Далі списки будуть передані в коронний скарб, а звідти копії будуть повідомлені цим старостам <...>
Для війська запорозького ми призначаємо платню на рік 60000 злотих польських, які вони будуть одержувати в місті й.к.м. Києві в день св. Іллі за руським календарем. Крім того, бажаючи, щоб урядові особи ретельніше виконували свої обов’язки на службі його королівської милості і Речі Посполитої, ми призначаємо такі оклади для старшини: старшому над усім військом 500 злотих на рік, обозному 100 злотих, двом осавулам по 150 злотих, 6 полковим осавулам по 50 злотих, шести полковникам по 100 злотих, шестидесяти сотникам по 50 злотих, судді військовому - 100 злотих. З числа 6000 козаків 1000 або більше, на розсуд коронного гетьмана і з відома їхнього старшого залежно від умов часу, мусять перебувати на Низу за порогами і там виконувати свою службу: подавати відомості про дії ворогів, не допускати їх до лереправ і взагалі захищати ті місця. Решта, живучи по волостях, мусили йти в похід з наказу коронних гетьманів на допомогу регулярному війську або туди, куди треба буде, утримуючись у дорозі від утискання жителів.
1.Ге́тьман вели́кий коро́нний – головнокомандувач у Речі Посполитій в XV-XVIII ст. До середини XV ст. призначався королем лише на час війни, згодом посада Гетьмана великого коронного стала постійною, а з кінця XVI ст. – довічною. Спочатку командував найманими військами, згодом – усіма видами військ.
2.Дорошенко Михайло (? - 1628) – український військовий діяч, з 1618 р.- козацький полковник, козацький гетьман (1622-1628 з перервами). Брав участь у поході Сагайдачного на Москву. Брав участь у Хотинській війні 1620-1621. В 1622 обраний гетьманом замість О. Голуба. Здійснив вдалий похід на Перекоп. Вперше згадується в документах про Хотинську битву 1621 р. як козацький полковник і прихильник гетьмана Сагайдачного. Дорошенко брав участь у селянсько-козацькому повстанні 1625 р. під проводом Марка Жмайло. В листопаді 1625 р. обраний гетьманом замість Марка Жмайла. Дорошенко уклав Куруківський договір 1625 р.
Історія України в документах і матеріалах. -Т. З.-С. 62, 63.
