Курево

Ку́рево, -ва, с. Дымъ. То гуляла скажена наша недоля... то розстелеться по степу пекельним чадом і на десятки літ не опам’ятується народ од того диявольського курева. Стор. І. 248.

КУ́РИВО, а, сер.

1. Те, що курять; курильний тютюн. — Це смачний крам, а ченцям не можна вживать курива, — сказав отець Тарасій (Нечуй-Левицький, III, 1956, 372); Ілько сів на ступі близько біля Зіньчиної терниці, витяг з кишені куриво й почав цигарку крутити (Андрій Головко, II, 1957, 27); // Те саме, що куріння 1. Лист пожмакано, але нічого — на куриво годиться (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 159).

2. Те, чим обкурюють, курять (див. курити 1 2); речовина, що дає при горінні ароматичний дим. [Сінон:] Дружинонька твоя золотокудра либонь тепер багаття розпалила і пахощів насипала солодких, димок від курива, мов легка мрія, над сніжно-білим чолом ніжно в'ється (Леся Українка, II, 1951, 314); Пахне м'ятою і якимсь приємним куривом, привезеним патріархом зі сходу (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 387); // Дим від обкурювання. Обкурював ладаном хату й кошари.., червона од метушні Палагна серед курива того ознаймляла нарешті, що готові усі дванадцять страв (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 335).

3. Те, що куриться: випари, мла, туман, дим. По їй [долині] то там, то там віхтями здіймалося куриво туману (Панас Мирний, I, 1954, 164); На березі отава Лила солодке куриво міцне (Максим Рильський, II, 1960, 77); * Образно. [Печариця:] Звісно, молода баришня... недавно з тії [тієї] школи... ще куриво науки не вивітрилось... (Панас Мирний, V, 1955, 163); * У порівняннях. Через гребінь скель.. перекидалась хвиля і котилась з гори по каменюках, а до неба підіймалась хмара пари, як куриво од великого пожарища (Олекса Стороженко, I, 1957, 240).

4. рідко. Димне багаття. Кругом стола йшов угору дим, неначе хто на столі розіклав курево од комарів та мошки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 64).