Кум

Кум, -ма, м. Кумъ. То Хмельницький теє догадав, кумом його до себе прохав. Дума. Куми. Кумъ и кума вмѣстѣ. В кого діти мруть, то треба тому брати кумів стрічних. Ном. № 83. Неси ж в хату, а я верти кинусь за кумами. Шевч. 102. Одкупні куми. Кумовья, замѣняющіе, послѣ соотвѣтственнаго народнаго обряда, прежнихъ, обыкновенныхъ, кумовьевъ, при чемъ послѣдніе совершенно теряютъ всѣ права кумовьевъ, — такая замѣна дѣлается только въ случаѣ долгой болѣзни ребенка. См. Купо́вана мати. Мнж. 183. Про́хані куми. Обыкновенные воспріемники. Мнж. 183. Стрічані куми. Встрѣчные кумовья. Мнж. 183. Рідний кум. Кумъ-воспріемникъ по отношенію къ отцу дитяти, послѣдній же — просто кум. Мнж. 183. Ум. Кумась, куме́ць, кумочок, кумцьо. Здоров, кумасю мій, Кіндрате! Гліб. Прийде кумець на обідець, а ложки не буде. Ном. № 11899. Ой щучечки за для кумочка, а карасі за для кумасі. Посл. Та кумцьо таки не випив. Св. Л. 59.

Кум, кума́ — хрещений батько (мати) по відношенню до батьків хрещеника та хрещеної матері (батька). А також хрещені батько і мати по відношенню один до одного. У минулому подібними зв'язками зазвичай підтверджували та зміцнювали дружні стосунки, тому слово часто використовувалося в значенні друг, товариш, приятель.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КУМ 1, а, чол.; мн. куми, кумів. 1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. Був у нього.. приятель, цилюрик, та ще й Марусин кум, вона в нього аж трьох діточок хрестила (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 82); [Ковшик:] Опишіть, будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього таке розкажу... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 209); Жили в лугах та ярах віками. Кого не візьми — рідня: кум, сват, брат, племінник (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 369).

Куми — кум і кума разом. — Неси ж [дитину] в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище... (Тарас Шевченко, I, 1951, 314); Стрічні куми — перші зустрічні, яких запрошують бути кумами. — Ви б, Олексію Івановичу, стрічних кумів узяли, — радять йому добрі приятелі (Панас Мирний, IV, 1955, 22); Просити (кликати) в куми — запрошувати бути кумом або кумою. — Я тебе до себе в куми прошу... Чув? У куми! Бог послав мені сина. Прошу тебе охрестити (Панас Мирний, IV, 1955, 225); Хто не чув її .. пісень на весіллях та артільних святах? Хто не кликав її у куми? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 425).

2. заст. Приятель (у звертанні). — Гей, куме! — гукає Хома до Романа Блаженка. — Ходіть-но до мене персиків їсти (Олесь Гончар, III, 1959, 128).

3. нар.-поет. Епітет вовка в казках, байках. Ніхто не бачив, тільки зорі, Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 107).

КУМ 2, КУМ-КУМ, виг. Звуконаслідування, що означає крик жаби. Наловили [жаби] комарів, почали веселий спів: — Квок-квок! Кум-кум! (Наталя Забіла, Одна сім'я, 1950, 64).

Ілюстрації

Медіа

Українські народні пісні про кумів

YouTube в [1]]

YouTube в [2]]