Кузнецова Надія Андріївна

Персональні дані

Фото

Електронна пошта

• назва посилання

Навчальна діяльність

Навчання на MOOC

Навчання на масових відкритих онлайн курсах)

Навчальна практика

Проходила виробничу практику (за тематичною спеціалізацією) в Навчально-виробничій майстерні "Грінченко-інформ" з 10.03.2025 по 10.05.2025. 1."The New Cold War in Latin America: How the US and China Compete for Influence" https://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/the-new-cold-war-in-latin-america-how-the-us-and-china-compete-for-influence/ 2. "Tariffs and Tensions: The 2025 Trade War in North America" 3. "Правий поворот": як Латинська Америка змінює політичний курс" 4. "Венесуела 2025: Енергетична криза, санкції та боротьба за демократію" 5. "Руки геть!": Америка на вулицях — хвиля протестів 2025 року" 6. "Америка на екрані і в реальності: враження спостерігача" https://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/ssha-u-poshukah-novoyi-versiyi-sebe/

Проходила переддипломну практику у Навчально-виробничій майстерні "Грінченко-інформ" з 13.05.2025 по 24.05.2025. Назва дипломного проєкту "Створення серії інтервʼю-подкастів на YouTube про досвід міграції українців" 1 відео - https://www.youtube.com/watch?v=lnTj3rJGhwI 2 відео - https://www.youtube.com/watch?v=EYj9eGnSv5Y&t=3s&pp=0gcJCY0JAYcqIYzv 3 відео - https://www.youtube.com/watch?v=gl-4U5ZqIY8&t=26s 4 відео - https://youtu.be/rrfnvcdnFbg?si=VZoZMPBT3LcThARg

Доробки

Nadia KUZNETSOVA, 4th-year student of the Faculty of Journalism at BorysGrinchenko Kyiv University The New Cold War in Latin America: How the US and China Compete for Influence In recent years, Latin America has turned into a new arena for geopolitical rivalry between two global powers — the United States and China. This competition is not only economic but also strategic, as both countries seek to expand their influence over the region’s resources, infrastructure, and political alliances. In April 2025, the US government announced a $360 million investment plan to create a new logistics hub for Antarctic expeditions in Ushuaia, Argentina — a move seen as a direct response to growing Chinese presence in the region. The hub, according to US officials, will serve research purposes, but experts believe its strategic location near the Drake Passage gives it significant geopolitical weight. Meanwhile, China continues its long-standing engagement in Latin America through infrastructure investments, mining contracts, and its signature Belt and Road Initiative. For many Latin American nations, this rivalry presents both opportunities and risks. On the one hand, it offers access to funding, technology, and markets. On the other, it forces governments to navigate a delicate balance between competing powers. Argentina, for example, has received substantial Chinese loans for energy and transport projects while maintaining strong ties with the US and IMF. Chile is another example of China’s increasing influence. Beijing has invested heavily in lithium mining — a resource critical for electric vehicle production — and now operates several astronomical observatories in the country’s north. Although these facilities are officially civilian, American intelligence has expressed concern about their potential dual-use nature. According to analysts, China’s soft power strategy in Latin America relies heavily on trade and diplomacy. Chinese companies have become major players in Brazil, Peru, and Ecuador, often offering loans with fewer political strings attached than Western institutions. At the same time, the US has intensified its diplomatic outreach, warning regional allies about the risks of economic overdependence on Beijing. This complex geopolitical game is further complicated by domestic instability in several Latin American countries. Corruption, inequality, and political polarization make these nations vulnerable to foreign influence and economic pressure. In this context, both China and the US see Latin America as a strategic frontier that could shape the global order in the decades to come. As of 2025, the new “cold war” in Latin America is far from being a military conflict. Yet, its consequences are already being felt — from infrastructure corridors in the Amazon to ports in the Caribbean. The question remains: will Latin American countries be able to benefit from this competition without losing their autonomy?

Nadiia KUZNETSOVA, 4th-year student of the Faculty of Journalism at Borys Grinchenko Kyiv University Tariffs and Tensions: The 2025 Trade War in North America In 2025, North America faces one of the most significant trade disruptions in recent decades. What began as a series of tariff adjustments in early January quickly escalated into a full-blown trade conflict involving the United States, Canada, and Mexico. The consequences are already being felt in ports, factories, and grocery stores — and the political aftershocks are only starting to take shape. The trigger came when the newly re-elected Trump administration announced a 20% tariff on aluminum and steel imports from Canada, citing "national security and manufacturing sovereignty." This decision, met with immediate backlash, was followed by further tariffs on Mexican agricultural products — avocados, tomatoes, and beef among them — justified under the premise of "protecting American farmers." Within weeks, Canada filed a formal complaint to the World Trade Organization, while Mexico retaliated by imposing duties on American electronics, cars, and corn. "This is not the cooperation we signed up for," said Mexican President Claudia Sheinbaum in a nationally televised address. Canadian Prime Minister Justin Trudeau, in turn, warned of "long-term damage to North American economic integration." The impact on supply chains was swift and widespread. In Detroit, auto plants slowed production as parts from Mexican suppliers became more expensive and harder to obtain. In California, avocado prices soared by 40%, prompting supermarket chains to seek alternative suppliers in Chile and Peru. Export-dependent sectors in Canada — especially metals and machinery — reported significant losses. Beyond the numbers, workers on all sides are paying the price. In Manitoba, a steel plant announced layoffs due to plummeting US demand. In Guadalajara, small farmers saw export orders canceled overnight. In Texas, truck drivers faced delays and inspection bottlenecks along the border, leading to protests in El Paso and Laredo. Analysts agree that the trade war has more to do with politics than economics. The Trump administration is leveraging nationalism and protectionist sentiment ahead of the 2026 midterms. Campaign speeches in Ohio and Pennsylvania focus on "bringing jobs back," while downplaying the impact of retaliatory measures on consumers. In contrast, Canada and Mexico have taken a more multilateral approach. Both nations have increased diplomatic engagement with the EU and Latin America to diversify markets and reduce dependency on U.S. trade. Canadian trade minister Mary Ng announced new talks with Brazil and India, signaling a strategic pivot. What’s at stake is not just the price of fruit or steel. The very foundation of the USMCA — the updated version of NAFTA — is under threat. Signed in 2020, the agreement was meant to modernize trade across the continent. But with rising tensions, the principles of open markets and regulatory cooperation are eroding. Small businesses — particularly those that depend on cross-border commerce — are the most vulnerable. "We built our company on the assumption of stable rules," says Rosa Hernandez, a logistics entrepreneur in Monterrey. "Now every week brings a new disruption." There are unexpected ripple effects, too. Environmental cooperation initiatives — such as joint emissions standards and cross-border wildlife protections — have been quietly suspended. Binational student exchange programs are being scaled back. Mistrust is growing, not just among politicians, but between people. As of May 2025, trilateral negotiations have resumed in Toronto, but progress is slow. The US insists on maintaining tariffs, Canada demands their repeal, and Mexico seeks guarantees against further escalation. Observers worry that if no deal is reached, the region could see a permanent fracture in economic ties. For many, the 2025 trade war is a wake-up call. It shows how fragile even long-standing alliances can be when domestic politics override international cooperation. It’s a reminder that in a globalized world, economic borders may be drawn — but their consequences are never confined.

Надія КУЗНЕЦОВА, студентка 4 курсу Факультету журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка «Правий поворот»: як Латинська Америка змінює політичний курс Протягом останніх років політична мапа Латинської Америки зазнає істотних змін. Після періоду, коли більшість країн регіону були під владою лівоцентристських або популістських урядів, дедалі більше держав обирають лідерів правого спектру. Цей феномен часто називають «правим поворотом» — процесом, що змінює не лише політичну риторику, а й соціально-економічний вектор розвитку всього континенту. Виборці дедалі частіше демонструють розчарування в традиційних лівих силах. Обіцянки подолання бідності, соціальної нерівності та корупції часто залишалися нереалізованими. В умовах високої інфляції, слабкої інституційної стабільності й поглиблення енергетичних криз, популістські моделі втратили підтримку. У країнах, як-от Перу, Чилі та Колумбія, уряди стикались із масовими протестами, невиконаними реформами та політичною дестабілізацією. Особливо показовою є ситуація в Аргентині, де в грудні 2023 року до влади прийшов Хав’єр Мілей — економіст-ультраліберал із радикальними поглядами на роль держави в економіці. Його перемога була реакцією на хронічну інфляцію, брак довіри до публічних інститутів і знецінення аргентинського песо. У своїх виступах Мілей називав державу «паразитом» і обіцяв знищити корупційну бюрократію. Інвестори позитивно відреагували на обіцянки Мілея: відбулося зростання вартості державних облігацій, стабілізація курсу, а інфляція почала знижуватись. У лютому 2025 року Міжнародний валютний фонд похвалив аргентинський уряд за «відданість ринковим реформам». У сусідньому Еквадорі уряд розпочав реформи в енергетичному секторі з метою приватизації та залучення іноземного капіталу. Показово, що навіть у країнах із формально лівими урядами, як-от Чилі, політична риторика зміщується до центру. Президент Габріель Борич змушений був коригувати соціальну політику після хвилі протестів та падіння довіри. Центристський курс дає сигнал ринкам: стабільність понад усе. Попри оптимізм фінансових аналітиків, «правий поворот» несе й значні соціальні ризики. Скорочення субсидій, приватизація охорони здоров’я та освіти можуть поглибити розрив між багатими та бідними. У Латинській Америці, де історично високий рівень нерівності, це може призвести до нових протестів і політичного радикалізму. Крім того, праві уряди нерідко застосовують жорсткі методи управління — від обмеження свободи преси до посилення контролю над судовою владою. У Бразилії, де Жаір Болсонару залишив по собі спадщину поляризації, нова правиця активно використовує соціальні мережі для формування громадської думки — не завжди прозоро. Інший важливий фактор — це геополітика. Сполучені Штати зацікавлені в поверненні свого впливу в регіоні, що дедалі активніше конкурує з Китаєм. Праві уряди часто орієнтовані на співпрацю зі США та МВФ, тоді як ліві тяжіють до багатовекторності. Питання антарктичного хабу в Аргентині, що фінансується США, викликало гостру реакцію з боку Китаю, який вбачає у цьому загрозу своїм інтересам. «Правий поворот» у Латинській Америці — це не просто чергова зміна політичної моди. Це глибоке переосмислення моделей розвитку в умовах глобальних криз. Однак, ефективність цього курсу залежатиме від здатності урядів зберігати соціальний баланс, не ігноруючи запити найвразливіших груп населення. Реформи можуть привести до економічного зростання — або ж до нового циклу протестів. І саме в цьому полягає головна дилема Латинської Америки сьогодні.

Надія КУЗНЕЦОВА, студентка 4 курсу Факультету журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка Венесуела 2025: Енергетична криза, санкції та боротьба за демократію У 2025 році Венесуела опинилася в центрі міжнародної уваги через глибоку політичну кризу, посилення репресій та економічний спад, спричинений новими санкціями. Після спірних президентських виборів у липні 2024 року, на яких Ніколас Мадуро оголосив себе переможцем, країна занурилася в період нестабільності та міжнародної ізоляції. Вибори 2024 року були визнані міжнародною спільнотою як недемократичні та непрозорі. Незважаючи на численні докази перемоги опозиційного кандидата Едмундо Гонсалеса, офіційні результати оголосили Мадуро переможцем. Це спричинило масові протести по всій країні. У відповідь на протести уряд розпочав операцію "Тун-Тун", спрямовану на придушення опозиції. За даними Human Rights Watch, понад 2 000 осіб були затримані, включаючи опозиційних активістів, журналістів та звичайних громадян. Багатьох звинувачено в тероризмі та інших серйозних злочинах без належного судового процесу. Економіка Венесуели, яка значною мірою залежить від експорту нафти, зазнала серйозного удару після того, як США скасували ліцензію Chevron на видобуток та експорт венесуельської нафти. Це рішення призвело до зниження експорту нафти на 20% у квітні 2025 року, що стало найнижчим показником за останні дев'ять місяців. Уряд Венесуели намагається компенсувати втрати, звертаючись до Китаю з проханням збільшити закупівлі нафти та надати необхідні ресурси для обробки важкої нафти. Однак ці зусилля поки що не принесли очікуваних результатів. Міжнародна спільнота засудила дії уряду Мадуро. ООН та інші правозахисні організації закликали до негайного припинення репресій та проведення нових, прозорих виборів. Ситуація в країні погіршується: дефіцит продовольства, медикаментів та інших життєво необхідних товарів стає все більш відчутним для населення. Венесуела стоїть на межі гуманітарної катастрофи. Політична нестабільність, економічна криза та порушення прав людини вимагають негайної уваги міжнародної спільноти. Майбутнє країни залежить від здатності її лідерів до діалогу та проведення необхідних реформ.

Надія КУЗНЕЦОВА, студентка 4 курсу Факультету журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка «Руки геть!»: Америка на вулицях — хвиля протестів 2025 року Весна 2025 року стала періодом небаченої мобілізації американського суспільства. Мільйони громадян у десятках міст вийшли на вулиці з єдиним закликом — «Hands Off!» («Руки геть!»). Плакати із цим гаслом тримали як студенти в Бостоні, так і ветерани у Техасі, домогосподарки в Огайо й інженери в Кремнієвій долині. Приводом для протестів стали одразу кілька факторів. Насамперед — нові ініціативи президента Дональда Трампа, який у січні 2025 року вдруге вступив на посаду. Його адміністрація заявила про намір суттєво обмежити дію Закону про свободу преси, аргументуючи це «загрозою національній стабільності» з боку дезінформації. Крім того, зміни торкнулися імміграційної політики — тисячі мігрантів були депортовані або опинились у нових тимчасових центрах, що різко засудили правозахисні організації. Але справжнім каталізатором народного обурення стала роль Ілона Маска. Після купівлі ще кількох медіаплатформ та укладання договору з урядом на забезпечення «інформаційної стабільності», Маск фактично отримав контроль над системами цифрової модерації у Twitter (X), Threads та частково YouTube. Багатьох активістів та незалежних журналістів було заблоковано без пояснень, а алгоритми почали приховувати ключові запити, пов’язані з протестами, правами жінок і меншин. Перші акції почались у Сан-Франциско — місті, яке традиційно виступає за свободу слова й інновації. Молодь із техкомпаній організувала «мовчазний протест», вдягнувши чорні футболки з QR-кодами, що вели до статей, видалених з платформ. Потім приєднався Нью-Йорк, Чикаго, Сієтл, Лос-Анджелес, Денвер. Поліція діяла стримано, однак у деяких випадках фіксувались сутички: у Техасі, де учасники протесту спробували зайти в офіс регіонального управління МВС, поліція застосувала сльозогінний газ. Мітингувальники виступали за прозорість: відкритість алгоритмів, відновлення дії Конституційних поправок щодо свободи слова, припинення впливу приватного капіталу на урядові рішення. Їх підтримали десятки громадських організацій, включаючи Amnesty USA, American Civil Liberties Union та PEN America. З’явилися навіть зірки культури — від Спайка Лі до Біллі Айліш, які у своїх виступах закликали не мовчати. Особливого резонансу набули протести в університетах. У Гарварді студенти провели 48-годинну сидячу акцію в бібліотеці Ламонт, вимагаючи автономії університетських медіа. У Каліфорнійському університеті (Берклі) навіть з’явився імпровізований вуличний друкований журнал із назвою «Unmuted» — «Немовчазні». Деякі ЗМІ назвали ці події новою хвилею «американської весни». Інші — «цифровою революцією». Ще інші — політичним хаосом. Але одне стало очевидним: американське суспільство не готове змиритися з обмеженням своїх прав. Навпаки — навіть у найтехнологічніших і комерціалізованих умовах зберігається здатність до спротиву, до критичного мислення, до голосу. «Ми — не просто споживачі інформації, ми її творці. І ми не дамо її вкрасти», — сказав один із протестувальників у Вашингтоні під час маршу 17 березня. Ця фраза вже стала гаслом нового покоління борців за свободу слова в цифрову епоху.

Надія КУЗНЕЦОВА, студентка 4 курсу Факультету журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка Америка на екрані і в реальності: враження спостерігача США — країна, яку ми знаємо з фільмів, серіалів, новин, музики, соцмереж. Образ Америки з дитинства постає як символ свободи, можливостей, «країни мрії». Але чим більше спостерігаєш за тим, як живе це суспільство сьогодні, тим складнішим і багатограннішим стає це уявлення. Перше, що кидається в очі, — це масштаби контрастів. В одному репортажі — про інноваційні кампуси Кремнієвої долини, в іншому — документальні кадри з Лос-Анджелеса, де тисячі людей живуть у наметових містечках уздовж автомагістралей. Відео з TikTok, де підлітки з Нью-Йорка показують багатоповерхові квартири в хмарочосах, сусідить з дописами активістів, які збирають їжу для безпритульних у метро. Це країна, де успіх і втрата можуть жити буквально через дорогу одне від одного. Американські новини — ще один показник глибокої поляризації. Те, як один і той самий інцидент висвітлюється CNN і Fox News, може кардинально відрізнятись. Це показує, що Америка — це не одна країна, а, радше, кілька різних, із власними поглядами, страхами й ідентичностями. Політика перетворилась там на форму особистої приналежності. Ти не просто голосуєш — ти обираєш табір, з якого будеш дивитися на світ. Мене глибоко вразила історія з тексту Washington Post про вчительку з Техасу, яка втратила роботу через спірні погляди щодо расової чутливості в освіті. І одночасно — новина з Каліфорнії про законодавчі ініціативи на підтримку трансгендерних дітей. Це одна країна — але дві реальності. Ще одна помітна річ — це відчуженість. Американці часто посміхаються, дуже ввічливі, але спілкування, здається, обмежується рамками «прийнятного». У ЗМІ все частіше говорять про кризу психічного здоров’я, про самотність, яка стає «новою пандемією». Соціальні мережі лише підсилюють це: серед блиску і досягнень — маса прихованої тривоги. Звичайно, Америка має й інший бік: волонтерство, громадянську активність, інновації, академічну свободу, різноманіття. Але всі ці риси існують на тлі глибоких структурних суперечностей. І саме це робить сучасні США такими цікавими для спостереження: країна, що постійно бореться із самою собою, в пошуках нової версії себе. Для мене Америка стала не мрією, а темою для роздумів. Не взірцем, а складним прикладом того, як може існувати демократія в умовах крайньої нерівності, як функціонує свобода слова, коли кожен живе у власній інформаційній бульбашці, і як суспільство намагається не розсипатися, будучи надто різноманітним.

Надія КУЗНЕЦОВА, студентка 4 курсу Факультету журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка Між двома домівками: як війна змінила життя молодої українки Після початку повномасштабної війни мільйони українців були змушені шукати прихистку в інших країнах. Кожна така історія — це унікальний досвід, сповнений болю, адаптації, надії та нових початків. У цьому випуску подкасту «Туди і Назад» ми поговорили з Настею — дівчиною, яка переїхала до Німеччини. Вона поділилася своїми першими враженнями від нової країни, шляхом адаптації, труднощами й перемогами, а також тим, що для неї означає бути українкою за кордоном. — Привіт, Насте, дякую, що приєдналася до подкасту. — Привіт, мені теж приємно поділитися своїм досвідом. — Розкажи, будь ласка, чому ти обрала саме Німеччину? — Як почалося повномасштабне вторгнення, і два тижні після цього ми довго вагалися, чи переїжджати кудись чи ні, бо не знали, яка буде далі ситуація. Моя сім’я обрала Німеччину, бо тут у нас є двоюрідна сестра, і ми знали, що вона нам зможе допомогти знайти житло, облаштуватися — і це вийшло. — Розкажи, як минув твій перший тиждень після переїзду? Що найбільше тобі запам’яталося? — Перший тиждень переїзду був дуже складний, тому що до цього ми перебували весь час у стресі. Це було дуже незвично — відходити від цього стану. Треба було дуже сильно висипатися, щоб швидше відійти від стресу. Ця адаптація була довгою, і ми взагалі не могли усвідомити, що вже все добре. Навіть коли пройшло вже більше місяця, як ми тут жили, будь-які гучні звуки все одно сприймалися як тригер. — Цікаво також дізнатися, що вразило тебе найбільше у новій країні? Чи ти раніше була в Німеччині? — У новій країні мене вразило те, що до цього я думала: Європа — вона модернізована, тут є купа нових технологій, нових можливостей. Але коли ми жили тут рік поспіль, я відкрила для себе, що в Україні діджитал-сфера набагато розвиненіша, ніж у Європі, і, особливо, тут, у Німеччині. — Розкажи трішки про мову. Наприклад, як тобі вдалося подолати мовний бар’єр? Чи розмовляла ти німецькою до переїзду? — До переїзду я вчила німецьку у школі із п’ятого класу, але коли я приїхала в Німеччину — я взагалі нічого не знала. Нам дуже допомогло те, що ми жили в сім’ї німців, і нам доводилося, як-не-як, комунікувати з ними, тож у нас було багато практики вдома. Через це розмовна німецька вивчалася швидко. Хоча спочатку і були проблеми, граматичні помилки — але завжди, коли ти маєш практику, тобі швидше вдається подолати мовний бар’єр. — Тобто з людьми, з якими ви жили, ти розмовляла якимись маленькими фразами або жестами? — На початку це було так. Я могла щось показати, що я мала на увазі, але потім я вже могла повноцінно скласти речення, хоч воно могло бути граматично неправильне. Зараз, наприклад, я вже маю більше розмовної практики і можу вільно розмовляти німецькою. — Чи доводилося тобі стикатися з якимось упередженим ставленням до себе, що ти українка і так далі? — Так, у мене були ситуації, коли мені казали: «Вас так багато сюди приїхало, ви тут нічого робити не хочете, отримуєте тільки виплати». Але все одно багато українців, які приїжджають, йдуть на курси і хочуть якнайшвидше знайти хорошу роботу. Але у той же час тут складніша ситуація з визнанням українських дипломів, і це триває довгий час, тому не все так просто. — А чи була якась підтримка з боку інших українців у німецькій спільноті або від самих німців? — Спочатку цієї підтримки, особливо від німців, було багато. Наприклад, перші тижні моїй родині наші сусіди приносили гуманітарну допомогу: одяг, побутові речі, які необхідні. Вони завжди висловлювали підтримку: «Це все жахливо», «Ми сподіваємося, що все буде добре». Це було перший час, перші місяці, але потім ця підтримка стала більш спокійною, і кожен жив своє життя — тобто вже не так сильно це все відчувалося. — Давай поговоримо трішки про твоє життя після переїзду. Що тобі вдалося зробити з моменту прибуття до Німеччини? — З моменту переїзду я вивчила німецьку. Я можу вільно говорити цією мовою. Також мені вдалося переїхати — тепер я живу сама, знімаю квартиру. Я зараз навчаюся на курсі С1 з німецької мови, тобто підвищила свій мовний рівень і планую в майбутньому тут отримати освіту. — Тобто ти зараз не навчаєшся. Можливо, десь працювала? — Досвіду в роботі взагалі було небагато. Перший час я працювала декілька місяців у селі, де жила з родиною. Ми працювали з різними рослинами, займалися садівництвом. Більше офіційного якогось досвіду в мене не було, але я планую знайти роботу найближчим часом і отримаю цей досвід. — Чи були в тебе такі моменти, коли «опускалися руки», і якісь маленькі перемоги давали тобі сили рухатися далі? — Так, звичайно, в мене були такі моменти, особливо, коли в мене у Німеччині почалися проблеми зі здоров’ям — і це почалося саме в той момент, коли моя сім’я повернулася назад до України, і я залишилася одна. Це був дуже складний час, бо було важко кожного дня знаходити хоч якийсь позитив, а також було багато думок повернутися назад до України, до сім’ї. Я не витримувала тут одна, і це здавалося нескінченним процесом. Але потім, коли проблеми поступово почали вирішуватись і ситуація стала яснішою, я знайшла тут більше спілкування — і з часом все стало набагато краще. — Давай поговоримо про твої плани на майбутнє. Чи є в тебе якісь плани на найближчий рік? — Я планую закінчити курс С1 німецької, я повинна скласти іспит. Переді мною стоїть вибір: або університет, або практика, де тобі платять і водночас ти ходиш на навчання і отримуєш знання по цій професії. Скоріше за все, я буду навчатися саме по цій програмі і паралельно бути у пошуках роботи. — Це добре, що ти в пошуках себе. Скажи, будь ласка, чи ти бачиш себе у Німеччині надовго? Можливо, ти плануєш повернення в Україну чи переїзд до іншої країни? — У Німеччині я не бачу свого майбутнього сімейного життя. Я тут бачу перспективу розвитку, наприклад, я хочу отримати тут освіту. Але жити і будувати тут свою родину я планую в іншій країні, тому що Німеччина мені не дуже підходить і по менталітету, і по клімату. Тож я ставлю собі ціль тут отримати освіту, роботу, набутися досвіду — і потім буду думати, куди б мені краще переїхати. З приводу повернення в Україну, я зараз нічого сказати не можу, бо не зрозуміло, як все складеться. Але я завжди, коли приїжджаю в Україну, відчуваю себе вдома, особливо коли із сім’єю. — Чи вдалося тобі знайти нових друзів у новій країні? Або, може, ти підтримуєш зв’язок зі старими друзями, які залишилися в Україні? — Так, звичайно, в мене тут стало значно більше спілкування. Я знайшла тут подруг, друзів. Я також підтримую спілкування із друзями в Україні. В мене є подруги, з якими я не бачилася з початку повномасштабного вторгнення, але я все одно підтримую з ними зв’язок онлайн, і я знаю, що в майбутньому ми точно побачимось — тому ми ніколи не втрачаємо зв’язок. — Як ти вважаєш, як війна вплинула на твої уявлення про майбутнє? — Це вплинуло на те, що не можна надовго наперед щось планувати, бо ти не знаєш, що може статися завтра чи через тиждень. Що з тобою буде, де ти будеш. Ніхто не очікував, що кожного розкидає по світу. Війна навчила мене насолоджуватися теперішнім моментом і цінувати своїх близьких, особливо тих, хто живе в Україні. Ніколи не закінчувати розмову в поганому настрої чи в суперечці — бо це може бути останній дзвінок. — Скажи, будь ласка, що найбільше на новому місці проживання тобі може нагадувати про дім? — На новому місці проживання мені нагадує про дім те, що тут є такі райони, які нагадують Київ: по будівлях, по старих будинках. Можна просто йти — і тобі здається, що ти десь на Борщагівці, наприклад. Мені завжди згадується, як ми завжди в Україні на Великдень збиралися з родиною, традиційно святили паски і потім їхали на шашлики. Тут цього дуже не вистачає, але ці моменти завжди гріють серце. — Ти вже сказала, що ви завжди на Великдень їздили святити паски, потім на шашлики. Розкажи, будь ласка, які ще моменти з України гріють тобі серце? — Мені добре, коли я згадую про свою родину, бо ми дуже часто проводили час разом, особливо в такий весняний час, літом — ми завжди були всі разом у селі. Але все одно я знаю, що я приїжджаю в Україну, бачу своїх рідних. Не вистачає цієї стабільності, що можемо кожен день чи кожен тиждень бачитися, проводити час — бо зараз це вже один-два рази на рік, і це тільки на два тижні. Тому мені це нагадування про мою родину, про моїх друзів — воно мені гріє душу. — Чи уявляєш ти взагалі своє повернення додому? — Якщо чесно — а ми будемо говорити чесно — насправді це мені важко сказати. Бо якщо раніше я була впевнена, що я повернусь, то зараз це вже не так точно. Мені здається, що в той час, коли ти знаходишся тут, ти змінюєшся, стаєш іншим. Я теж змінилася — і зараз бачу своє майбутнє життя не в Україні. Тому не можу сказати, як буде в майбутньому, але сподіваюсь, що все одно буде куди і до кого повертатися, і що в майбутньому розвиток України зросте. — Наприкінці нашої розмови я б хотіла тобі задати таке філософське питання: що для тебе тепер, після початку війни, означає бути «українкою за кордоном»? — Бути «українкою за кордоном» — це все одно ніколи не забувати, хто ти, звідки ти, і ніколи не втрачати свою гідність. Якщо, наприклад, ти бачиш, що українці показують нашу країну з поганого боку, ти маєш розуміти, що ти не можеш контролювати всіх. І те, як ти показуєш країну, з якої ти родом, і свій менталітет — це найважливіше. Головне — бути таким, як ти є: ввічливим, доброзичливим. — Насте, дякую тобі за таку щиру та теплу розмову! Нехай твої мрії здійснюються, а історія надихає інших українців по всьому світу. Слава Україні! — Героям слава! https://youtu.be/lnTj3rJGhwI?si=iezpkGQgvzpnXX3E

Мої проекти

Виробнича практика за тематичною спеціалізацією 1. "The New Cold War in Latin America: How the US and China Compete for Influence" https://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/the-new-cold-war-in-latin-america-how-the-us-and-china-compete-for-influence/ 2. "США: у пошуках нової версії себе" https://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/ssha-u-poshukah-novoyi-versiyi-sebe/

Переддипломна практика 1. "ШОК, СТРАХ і НОВЕ ЖИТТЯ: історія переїзду українки до Німеччини" https://www.youtube.com/watch?v=lnTj3rJGhwI 2. "17 РОКІВ. ЧЕМОДАН. ВІЙНА. І невідомість попереду" https://youtu.be/EYj9eGnSv5Y?si=EALOpvQb_1u1nI8t 3. "КОЛИ ВИБОРУ НЕМАЄ: як війна привела її до Ізраїлю" https://youtu.be/gl-4U5ZqIY8?si=DltLFaKpbe9UqAuj 4. "Йому 21. Він у НІМЕЧЧИНІ. І він НЕ ВПЕВНЕНИЙ, чи є МАЙБУТНЄ ВДОМА" https://youtu.be/rrfnvcdnFbg?si=WMJ-BgX77qs4pUu_