Конфедерація

КОНФЕДЕРАЦІЯ, -ції, жін. Конфедерація. Встає шляхетськая земля, і разом сто конфедерацій. Шевч. 131.

Зміст

1 Словники
2 Переклад
3 Ілюстрації
4 Джерела

Словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973

1. Об'єднання, союз самостійних, суверенних держав. Як найбільш підхожа форма мирного співіснування НДР і ФРН пропонується конфедерація обох німецьких держав, до якої могло б приєднатися також вільне місто Західний Берлін (Радянська Україна, 20.I 1963, 4);

Об'єднання, спілка яких-небудь громадських організацій. Конфедерація трудящих Латинської Америки.

2. У феодально-кріпосницькій Польщі XVI — XVIII ст. — тимчасові військово-політичні союзи шляхти, що створювалися для досягнення певної мети.

На ґвалт Пулавського і Паца Встає шляхетськая земля, І — разом сто конфедерацій (Тарас Шевченко, I, 1951, 83);

Польський круль [король] тільки було оглянувсь на козаче безголов'я, так зараз і закопошилась проти його Барська конфедерація (Олекса Стороженко, I, 1957, 163).

Тлумачний словник української мови. Томи 1-10 (А-О́БМІЛЬ)

Об'єднання, спілка яких-небудь громадських організацій.

1999 року Конфедерація національних товариств Західної України із центром у Львові об'єднала 49 організацій. (з наук. літ.)

Данська промислова конфедерація звернулася до уряду з пропозицією створити незалежний інвестиційний фонд для фінансування заходів зі скорочення викидів двоокису вуглецю. (із журн.)

Енциклопедія сучасної України

КОНФЕДЕРА́ЦІЯ (від. лат. confoederatio – спілка, об’єднання) – об’єднання або союз держав, за якого країни, що утворюють конфедерацію, повністю зберігають свою самостійність, мають власні вищі й місцеві органи влади, управління та правосуддя. Для координації спіл. дій чл. К. формують об’єднані органи, які функціонують лише у певному порядку й з певною метою. Юрид. основа К. – договір, укладений державами-союзниками. Цей договір (або серія угод) не є осн. законом (конституцією), а за своєю природою належить до категорії міжнар. (міждерж.) угод. Участь у К. зв’язує її чл. знач. комплексом зобов’язань. Причому К. може впливати не тільки на зовн. політику, а й держ. лад, внутр.-політ. стан країн, що входять до неї. Так, Союзні збори – орган Нім. конфедерації, яка існувала від 1815 до створення Нім. імперії, – приймали рішення, що зобов’язували союзників до ухвалення конституцій, видання законів стосовно прав підданих тощо. Зберігаючи державність, учасники К. відмовляються від самост. вирішення низки політ. питань. У відання К. зазвичай передають розгляд питань оборони, фінанс. політики, митної справи, спіл. участі у міжнар. відносинах, зокрема К. Сенеґамбія забезпечувала єдине проведення зовн. політики держав, які входили до неї. Для цих союзів характерне створення об’єднаних ЗС. Можливий високий ступ. спільності у сфері кредитно-грош. системи, уніфікація правових систем, статусу особистості й ін. інститутів, регульов. держ. правом. К. не має держ. органів, оскільки вона не є державою. Конфедеративні установи – своєрідні органи міжнар. об’єднання, сформов. за принципом делегації, а не у результаті виборів, проведених за участі громадян. У К. немає парламенту в прямому значенні цього слова: чл. колегіал. органів конфедератив. союзу – не депутати, оскільки представляють не громадян, а інтереси держав-союзників. На відміну від депутатів парламенту, делегати у складі союз. органів завжди зв’язані обов’язк. інструкціями, отриманими від своїх держав, і позбавлені права ухвалювати рішення на влас. розсуд. К. мають у цілому заслужену репутацію нестійких, короткочас., перехід. держ. об’єднань: вони або передують створенню федерацій, об’єднанню тер. під єдиною унітар. державністю, або завершуються їхнім розпадом. Строк існування відомих К., як правило, не перевищував декількох десятків років, окрім Швейцарії (1291–1787), Нідерландів (1580–1795) і давніх союзів (Мор. союз грец. полісів, Делоський союз та ін.). К. були Пн.-Амер. штати, Гондурас, Нікараґуа й Сан-Сальвадор, Рейнська конфедерація, Німеччина, Югославія в 1992, Сенеґамбія. Із поняттям «К.» також можна співвіднести ЄС.

Енциклопедія історії України: Т. 5:

КОНФЕДЕРАЦІЯ (лат. confoederatio – спілка, об'єднання):

1) форма держ. устрою, міждерж. союз, що створюється на договірній основі для досягнення спільної (політ. або військ.) для всіх країн-учасниць мети. Характерними рисами такого союзу є повна суверенність кожної держави в проведенні зовнішньо- та внутрішньополіт. курсів; збереження державами-членами своїх державно-політ. устроїв; відсутність спільної фінансової, податкової, правової та госп. систем. Центр. керівні інституції К. діють лише в межах делегованих їм урядами країн-учасниць повноважень. У світ. політ. практиці відомі такі конфедеративні союзи, як Рейнська К. (1254–1350); Ганзейська Ліга (1367–1669); Швейцарська К. (1291–1798, 1815–1848); Республіка Об'єднаних Провінцій – Нідерланди (1579–1795); Нім. К. (1815–1866); Конфедеративні Штати Америки (1861–1865). По суті, К. (принаймні на першому етапі) був і фіксований Переяславсько-Моск. договором 1654 (див. Березневі статті 1654) союз між Укр. д-вою та Рос. монархією;

2) тимчасові сусп. чи соціальні об'єднання (К. професійних чи корпоративних спілок тощо), діяльність яких підпорядковується спільному вищому органові та регламентується окремим документом;

3) воєн.-політ. союзи шляхти в Речі Посполитій (див. Конфедерації шляхетські) в 16–18 ст.