Ковтнути
Ковтнути. - те саме, що й ковтати.
Словник української мови https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%82%D0%BD%D1%83%D1%82%D0%B8 :
КОВТНУТИ, ну, неш, док., діал. Однокр. до ковтати. Затисну тим кулаком ударив [селянин] його так сильно зверха в голову, що Бовдур аж ковтнув головою о стіну (Фр., І, 1955, 286).
КОВТНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка, 1. Однокр. до ковтати. Укинула Пріська ложку каші в рот; не пожувавши, ковтнула та й удавилася (Мирний, III, 1954, 47); У роті сохло, душа просила хоч закропитись, хоч раз ковтнути (Коцюб., II, 1955, 92); Пані Єля відхилила віконницю, дала йому ковтнути холодного напою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40); * Образно. Ковтнула ніч під хмарою ракету (Воронько, Тепло.., 1959, 117).
@ Гаву ковтнути див. ґава; Ковтнути [багато, чимало] лиха (горя і т.ін. ) - зазнати, перетерпіти багато лиха, горя тощо. Олена Петрівна Дзоз переступила сороковий рік свого життя з вантажем складних переживань, ковтнувши вже чимало лиха та розчарувань (Рибак, Час.., 1960, 152); Ковтнуть гіркого у житті прийшлось маленькій [Марійці] (Гонч., Вибр., 1959, 327); Ковтнути повітря - вдихнути, втягнути в себе повітря. Плачинда спочатку оторопів, далі похапцем ковтнув повітря, і його низько опущені вуса заворушились (Стельмах, І, 1962, 24).
2. розм. Те саме, що випити 1.- Не журись, Бороше,- піддержав його Яків, ковтнувши чарку горілки (Мирний, І, 1954, 276); Він перечистив за день не менше, як пар п'ятдесят [чобіт і черевиків], і майже нічого не їв, тільки.. ковтнув склянку зельтерської з сиропом (Смолич, V, 1959, 39)
