Коворот

Ко́ворот, -ту, м.

Словник української мови

КО́ВОРОТ 1, а, чол., заст. Ворота, якими перекривали вихідні вулиці села для охорони посівів від свійських тварин. З поля череда вертає, і десь у ковороті затихає пастухова сопілка (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 105).
КО́ВОРОТ 2, а, чол., діал. Коловорот

Словник Грінченка

1) Коловоротъ. Язик як на ковороті гуляє. Ном. № 12972. 2) Ворота, которыми запираются выходным улицы изъ села для охраненія полей отъ домашнихъ животныхъ. КС. 1893. V. 275. Рудч. Ск. ІІ. 171.

Ілюстрації

•