Ключик
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Ключик, -ка, м. Ум. отъ ключ. 1) См. Ключ. 2) мн. Раст. Primula veris. Вх. Пч. І. 12.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КЛЮ́ЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до ключ 1 1—3. — А це на тобі золотого ключика од палати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 301); Крайнєє з невеликим ключиком у руках працював біля літака (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 128); Гостру розмову запили чаркою, запили і другою, і знову ж треба обережно підбирати ключика до чужої душі, щоб тихцем відчинити її (Михайло Стельмах, I, 1962, 299). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 193.
Ілюстрації
|
|
|
|
