Клювати

Клювати, -клюю́, -єш, одн. в. клюнути, -ну, -неш, гл. 1) Клевать, клюнуть. Їдять шляхту, клюють очі. Шевч. 174. Списав спину, що й курці нігде клюнути. Ном. № 4016. 2) Биться (о пульсѣ). Вже жили не клюють. Ном. № 8233.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КЛЮВА́ТИ, клюю, клюєш, недок.

1. перех. Їсти, хапаючи щось дзьобом (про птахів); дзьобати (у 1 знач.). — Ой не клюйте, гайворони, Чумацького трупу, Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі (Тарас Шевченко, II, 1953, 127); Лелека зразу холоду нагнав І жаб дурних клювати добре став (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 123); Насипле [Василь] насіння конопляного, синичка і клює його (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 100).

2. перех. і без додатка. Бити дзьобом; дзьобати (у 2 знач.). Молоді, задерикуваті півні клювали один одного в голови (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 12).

3. перех., перен., розм. Дошкуляти, допікати комусь чим-небудь. Навіть Сагайдак ближче переселився, щоб клювати щодня Перегуду (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 272).

4. неперех. Схоплювати принаду, наживу на вудці (про рибу). [Влас:] Як тільки почне [риба] клювати, то попускайте вудлище (Марко Кропивницький, II, 1958, 285); Віктор сів поміж хлоп'ят, завівши бесіду про те, на яку приманку яка риба краще клює (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 115);
// безос. Льоні ловиться погано, — Ну хоч раз би клюнуло (Дмитро Білоус, Пташ. голоси, 1956, 19).
// Клювати носом — дрімаючи в сидячому положенні, опускати на мить голову; куняти. В кабіні біля шофера сидів якийсь неголений, худий інтендант і клював носом від довгого недосипання (Василь Кучер, Голод, 1961, 113). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 192.

Ілюстрації